цей факт дозволив польським політикам представити перед Антантою питання української державності в Галичині як“ австро-німецьку інтригу”.
18 жовтня 1918 р. збори українських послів віденського парламенту, депутатів галицького і буковинського сеймів та представники українських політичних партій обидвох країв утворили у Львові Українську Національну Раду. Вона повинна була виробити свій план розв’ язання українського питання. Основним предметом суперечок стало питання про взаємовідношення української влади в Галичині, Буковині і Закарпатті з самостійною українською державою на сході України. Молодші і найбільш радикально настроєні депутати виступали за негайне проголошення об’ єднання українських земель Австро-Угорщини з“ Великою Україною”. Керівництво Національної Ради на чолі з Євгеном Петрушевичем, однак, відлякував пануючий у Східній Україні політичний хаос( уряд гетьмана Скоропадського доживав свої останні тижні). Окрім того, проголошення об’ єднання зі Східною Україною означало б розрив з Австрією. На цей крок, виховані в школі австрійської лояльності й поваги до легітимності, галицькі політики не наважувалися. Великою ілюзією провідних галицьких політиків була думка, що доля західноукраїнської держави вирішуватиметься у Відні. Тому Виконавчий комітет Народної Ради виїхав до столиці Австрії, залишивши на місці лише невелику делегацію на чолі з Костем Левицьким.
Політика керівництва Національної Ради неминуче довела б до краху, якби не група молодих українських політиків та січових стрільців. Вони були прихильниками рішучих дій. Якраз у той самий час, коли у Відні австрійська Рада міністрів дебатувала над справою Східної Галичини, таємний Український військовий комісаріат видав розпорядження про здобуття влади у Львові військовою силою. Операцію очолив молодий сотник Дмитро Вітовський 29 жовтня він переїхав з Чернівців, місця стаціонарного перебування січових стрільців, до Львова. Члени Національної Ради були повідомлені про військове повстання уже після того, коли були видані накази і розпорядження про захоплення Львова українськими частинами.
Операція була проведена блискавично і без проливу крові. Всі державні будинки, казарми й важливі об’ єкти у Львові зайняли українські частини. Над ратушею був вивішений синьо-жовтий прапор. Жителі міста, які в ніч на 31 жовтня ще лягали спати підданими Австрійської імперії, раноком наступного дня прокинулися громадянами української держави( з 9 листопада, згідно офіційної назви – Західноукраїнської Народної Республіки( ЗУНР)).
Політична дійсність 1 листопада 1918 р. здавалася полякам“ кошмаром, взятим із поганого сну”. У політичному сенсі вони“ проспали” українське національне відродження, злегковаживши його як нібито“ австрійську інтригу”, що, окрім групки інтеліґентів, немає за собою вагомих соціальних сил. На момент проголошення Західно-Української Народної Республіки( ЗУНР) польської держави ще не існувало – вона виникла декількома днями пізніше.