Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 85
між Україною й Грузією існувала одна засаднича різниця: Грузія знаходилася досить далеко від
Центральної Росії і тому довший час могла залишатися на безпечній відстані від революційного
радикалізму російського суспільства. Україна ж була надто близько і мала надто велике
господарське і геополітичне значення для Росії, щоб могти без перешкод влаштовувати своє
внутрішнє життя.
Після більшовицького перевороту в Петербурзі та скинення Тимчасового Уряду
Центральна Рада 20 листопада у своєму Третьому Універсалі проголосила утворення
Української Народної Республіки (УНР). Її влада поширювалася, окрім п’яти губерніях,
визначених Другим Універсалом, і на Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та
Таврію. Разом з тим, Центральна Рада зобов’язувалася “помогти всій Росії, щоб уся Російська
Республіка стала федерацією рівних і вільних народів”.
Проголошуючи свою відданність ідеї федеративної перебудови Росії, українські лідери
залишалися вірними своїм попереднім зобов’язанням перед неросійськими народами. Серед
усіх національних рухів український був одним із наймасовіших і тому по праву претендував на
роль лідера. Ця роль знайшла своє втілення у скликаному Центральною Радою у Києві 21-27
вересня з’їзді народів для обговорення питання перебудови Росії у федеративну республіку.
Виступаючи на з’їзді, Грушевський запевняв учасників, що українські соціалісти розглядають
федерацію не “як перехідну стадію до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже
давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому –
до федерації всього світу”.
Дотримуючись твердо цього курсу, зразу ж після оприлюднення Третього Універсалу
Центральна Рада вислала ноту до всіх новоутворених урядів на території колишньої Російської
імперії з пропозицією утворити однорідний соціалістичний уряд. Список адресатів був дуже
довгим; не був забутий навіть Раднарком, більшовицький уряд у Петрограді. Але єдиним, хто
дав ствердну відповідь, був уряд Козацького Дону. Союзу України і Дону було малувато для
реорганізації всієї Росії, але цілком достатньо, щоб зупинити тріумфальний хід більшовизму по
її території. Союзники відрізали завойовану петроградським урядом Центральну Росію від
кавказької нафти, українського і донського хліба, донецького вугілля – загроза, якої дуже
боялися більшовицькі лідери. Окрім того, це були ще й дві найбільш опірні до більшовизму
країни, з живучими індивідуалістичними традиціями серед населення, з власними урядами й
адміністрацією, чисельною армією і т.п. Тому Україна й Дон стали першими жертвами
більшовицької експансії на окраїни колишньої Російської імперії. І хоча Раднарком оголошував
своїм головним ворогом у той час генерала Каледіна, який збирав на Дону велику і сильну
армію, основний удар наприкінці 1917-на початку 1918 р. був спрямований проти України.