припинилася; вона продовжувала зберігати популярність лише серед багатих єврейських родин. Їй на зміну прийшов сіоністський рух. Спершу він охопив студентську єврейську молодь, а на початку XX ст. набрав масовості. Галицький сіоністський рух не ставив виразно політичних цілей; його головною метою була боротьба за збереження єврейської національної самобутності. Ідеалом сіоністів було утворення єврейської держави у Палестині або Уганді. Що ж до конкретних реалій політичної боротьби в Галичині, вони воліли дотримуватися нейтральності у польсько-українському конфлікті.
Однак нова політична ситуація штовхала їх до союзу з українцями. У 1907 р., під час перших загальних виборів до Державної Ради українські націонал-демократи уклали виборчий союз з сіоністською партією. У міських виборчих округах, де позиції українців були слабкими, вони віддали свої голоси сіоністським кандидатам; натомість у сільських округах, де переважало українське населення, євреї підтримували українських кандидатів. Завдяки українській підтримці вперше в австрійському парламенті появилися два національно свідомі єврейські депутати.
Усі свої здобутки українцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацією та політичною елітою. Українсько-польські стосунки на початку XX ст. набрали гостро конфліктного характеру, характеру неоголошеної війни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка у 1897 р., кроваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом Мирославом Січинським( 1908) та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка( 1910).
Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення Українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому соймі. У лютому 1914 р., завдяки активним діям митрополита Андрея Шептицького був укладений польсько-український компроміс. Українці повинні були одержати третину місць у галицькому соймі і повноправне представництво у різних соймових комісіях. Польськоукраїнський компроміс сильно підважив монополію поляків на владу, передусім в освітніх і культурних питаннях. Польські політики зобов’ язалися не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.
Укладення угоди було великою перемогою українців і могло послужити поворотним пунктом у польсько-українському конфлікті. Однак угода так і не була втілена у життя, оскільки через декілька місяців розпочалася перша світова війна.