Парадокс полягав у тому , що українці самі сильно спричинилися до формування цього погляду . Існувало декілька причин , чому вихідці з Малоросії так охоче приймали участь у будуванні ідеологічних основ “ руської ” нації . Назва “ Русь ” від часів Середньовіччя не мала виключно етнічного навантаження , а часто вживалася як синонім православ ’ я . Гострий польсько-український конфлікт XVII ст . мав сильне релігійне підложжя , і тому для української духовної еліти природньо було шукати підтримки у православної Москви . Релігійні пов ’ язання у значній мірі визначили й політичну орієнтацію . Не останню роль відіграла та обставина , що Росія наприкінці XVIIIст . завдала поразки двом історичним ворогам України – Польщі і Кримському ханству . Українські (“ малоросійські ”) інтелектуали і чиновники мали всі підстави вважати Російську імперію “ своєю ” батьківщиною , оскільки її зростання було в їхніх інтересах й оскільки своєю відданною службою вони мостили шлях цій імперії до світового тріумфу . Багато з них оплакували долю своєї козацької України , але вважали , що повернення до минулого неможливе .
Це тривало так довго , поки Російська імперія не опинилася перед викликом нових прозахідних політичних ідеологій та потреби модернізації свого суспільно-політичного й господарського ладу . Наполеонівські війни та польський революційний рух разом з поширенням ідеології романтизму змінили триб мисленняукраїнських інтелектуалів . Українські діячи вирішилитворити нову українську ідеологію не на тих розв ’ язках , які пропонувала стара еліта , а на народній основі .
Таке рішення мало драматичні наслідки . По суті , молоде покоління українських інтелектуалів добровільно відтинало від себе стару спадщину й почало будувати національну культуру заново . Найбільш показовим з цієї точки зору видається питання витворення нової літературної мови . На зламіXVIII і XIX ст . такою мовою для старої української еліти була церковнослов ’ янська . На відміну від російського варіанту цієї мови , в її структурі та лексиці відчувався сильний вплив місцевої говірки різних верств українського суспільства , у т . ч . народно-селянські елементи . Як засвідчила творчість українського філософа Сковороди , нова українська літературна мовамала всі підстави розвинутися як природній синтез цих двох струменів . Однак українські інтелектуали переших десятиліть XIX ст . надали перевагу більш радикальніймовній “ котляревщині ” над сковородинською формулою . Старе мовне ядро не послужило основою для формування абстрактних і специфічних понять , як це було у випадку з російською й чеською мовами 7 . У результаті такого розриву традиції сучасний український читач має набагато більше труднощів у читанні й розумінні пам ’ яток староукраїнської літератури , аніж сучасний англійський читач – у читанні й розумінні Шекспіра .
7 Див .: Shevelov G . Y . The Ukrainian Language in the First Half of the Twentieth Century ( 1900-1941 ). Cambridge ( Mass ., 1989 ).