Парадокс полягав у тому, що українці самі сильно спричинилися до формування цього погляду. Існувало декілька причин, чому вихідці з Малоросії так охоче приймали участь у будуванні ідеологічних основ“ руської” нації. Назва“ Русь” від часів Середньовіччя не мала виключно етнічного навантаження, а часто вживалася як синонім православ’ я. Гострий польсько-український конфлікт XVII ст. мав сильне релігійне підложжя, і тому для української духовної еліти природньо було шукати підтримки у православної Москви. Релігійні пов’ язання у значній мірі визначили й політичну орієнтацію. Не останню роль відіграла та обставина, що Росія наприкінці XVIIIст. завдала поразки двом історичним ворогам України – Польщі і Кримському ханству. Українські(“ малоросійські”) інтелектуали і чиновники мали всі підстави вважати Російську імперію“ своєю” батьківщиною, оскільки її зростання було в їхніх інтересах й оскільки своєю відданною службою вони мостили шлях цій імперії до світового тріумфу. Багато з них оплакували долю своєї козацької України, але вважали, що повернення до минулого неможливе.
Це тривало так довго, поки Російська імперія не опинилася перед викликом нових прозахідних політичних ідеологій та потреби модернізації свого суспільно-політичного й господарського ладу. Наполеонівські війни та польський революційний рух разом з поширенням ідеології романтизму змінили триб мисленняукраїнських інтелектуалів. Українські діячи вирішилитворити нову українську ідеологію не на тих розв’ язках, які пропонувала стара еліта, а на народній основі.
Таке рішення мало драматичні наслідки. По суті, молоде покоління українських інтелектуалів добровільно відтинало від себе стару спадщину й почало будувати національну культуру заново. Найбільш показовим з цієї точки зору видається питання витворення нової літературної мови. На зламіXVIII і XIX ст. такою мовою для старої української еліти була церковнослов’ янська. На відміну від російського варіанту цієї мови, в її структурі та лексиці відчувався сильний вплив місцевої говірки різних верств українського суспільства, у т. ч. народно-селянські елементи. Як засвідчила творчість українського філософа Сковороди, нова українська літературна мовамала всі підстави розвинутися як природній синтез цих двох струменів. Однак українські інтелектуали переших десятиліть XIX ст. надали перевагу більш радикальніймовній“ котляревщині” над сковородинською формулою. Старе мовне ядро не послужило основою для формування абстрактних і специфічних понять, як це було у випадку з російською й чеською мовами 7. У результаті такого розриву традиції сучасний український читач має набагато більше труднощів у читанні й розумінні пам’ яток староукраїнської літератури, аніж сучасний англійський читач – у читанні й розумінні Шекспіра.
7 Див.: Shevelov G. Y. The Ukrainian Language in the First Half of the Twentieth Century( 1900-1941). Cambridge( Mass., 1989).