брат” виявився більш талановитим, аніж“ старший” – факт, який, очевидно, ще не дійшов повністю до свідомості“ старшого”, бо це підриває ідею“ старшинства” 23.
Іншим важливим показником є зміни у політичному житті після 1994 р. Більшість з політичних партій пережили сильні внутрішні кризи. У багатьох випадках це привело до зміни партійного керівництва або й до розколу та появи цілком нових партій. Нові парламентські вибори у березні 1998 р., проведені частково за партійними списками, дозволило відсіяти 8 сильніших партій із заявлених 30. Хоча й комуністична партія й далі залишається найсильнішою – у виборах вона набрала 25 % голосів – однак сили“ лівих” і“ правих” у парламенті залишаються приблизно рівними. Верховній Раді влітку 1998 р. забрало аж 20 голосувань, аж поки був вибраний новий голова парламенту, аґрарник-соціаліст Олександр Ткаченко – бо кожна з обидвох великих угрупувань могла цілковито блокувати пропозиції опонентів, маючи рівнозначну з ним кількість голосів. Одним словом, після всіх цих змін загальний баланс політичних сил не змінився.
Політична стабільність залишається найбільшою перевагою України. Найбільшою ж її бідою є слабкість політичної волі до змін серед самого суспільства. Не можна сказати, що цієї волі зовсім немає. Вона є, але вона нейтралізується сильними поділами всередині самого суспільства. Усі ці відмінності впроваджують сучасне українське політичне життя у стан своєрідного пату. І на президентських( 1994 р.), і парламентських( 1994 і 1998 р.) виборах більшість виборців голосували за зміни. Але проголосувавши за зміни, вони по-суті нічого не змінили. Бо кожен розумів їх по різному: одні – як посилення українського характеру цієї держави і проведення реформ, а другі – як відновлення колишнього радянського status quo.
У багатьох відношеннях сучасна Україна хвора тими хворобами, що переживають усі молоді незалежні держави. Пост-колоніальна спадшина України визначається тим, що Радянський Союз був не просто імперією, але й ще тоталітарною державою. Це, зокрема, пояснює живучість радянської свідомості у її різних проявах. Коли б Україна мала досвід міжвоєнної незалежності, як литовські республіки, або принаймні перебувала б поза радянськими впливами менше часу, як Галичина, то її ступінь радянськості був би набагато нижчим, а муки перехідного періоду менш болісними. А так трансформація Україні мусить мати щонайменше чотири виміри: будівництво демократії і ринкової економікиу спадку по тоталітарній державі та творення незалежної держави і нації у спадку по імперії.
З усіх згаданих завдань українській еліті за вдалося повністю справитися лише поки що з одним – зі створенням національної держави. З точки зору щоденних потреб найгостріше,
23 Фурман Д. Украина и мы. Национальное самосознание и полититческое развитие // Свободная мысль. № 1. 1995. С. 70.