Реґіоналістські і сепаратистичні тенденції російськомовного населення Сходу, Півдня і Криму підігрівалися позицією Росії. Росія була у числі перших держав, які визнали самостійність України після першогрудневого референдуму. Але вже через декілька днів після проголошення української незалежності російський президент Борис Єльцин та представники його найближчого оточення заявили, що Росія залишає за собою право переглянути кордони тих республік, які виходять зі складу СРСР. У першу чергу їм йшлося про Донбас і Крим. У січні 1992 р. Верховна Рада Росії взялася переглядати конституційність актів передачі Криму Україні, а у липні 1993 р. проголосила Севастополь російським містом і головною базою російського Чорноморського флоту.
Власне справа розподілу Чорноморського флоту між Україною і Росією надавала особливої пікантності кримському питанню. У січні 1992 р. Єльцин заявив, що Чорноморський флот був, є і буде російським. Пізніші його заяви вже не були такими категоричними. За Україною визнавалося право мати свою частку флоту, однак розмір цієї частки постійно дебатувався у зустрічах Єльцина і Кравчука у 1992-1994 р. Незважаючи на те, що Україні і Росії вдалосязнаходити компромісні рішення, стосунки між цими двома сусідніми державами рішуче не ладилися. Головна причина неґативного ставлення Росії до України визначається не стільки прагматичними розрахунками, скільки історичною свідомістю росіян. Від’ єднання України вони відчувають як втрату ключового аспекту їхньої національної ідентичності. Україна(“ Малоросія”), згідно їхніх уявлень, становила первісне ядро російської держави, а Київ був“ матір’ ю руських міст”. Без України( як і без Білорусії) позбавлена сенсу головна визначальна риса російської нації – її“ общерусскость”. Абсолютній більшості російських політиків, інтелектуалів й громадських діячів( винятки можна порахувати на пальцях обидвох рук) властива думка, що Україна повинна повернутися у праматірне лоно. Їхні заяви стосовно України різняться за тоном, але не зазагальною тональністю: що в устах російських демократів звучить як усовістнення“ впертих українців”, в заявах російських націоналістів й комуністів набирає характеру прямих погроз.
Попри невідрадні стосунки з Росією ситуація України ускладнювалася її міжнародною ізоляцією. Головною причиною стала непослідовність Києва у здійсненні своїх обіцянок щодо ядерного розброєння. Після розпаду СРСР Україна успадкувала 15 % радянської атомної зброї, що автоматично зробило її третьою найбільшою у світі ядерною державою( після Росії та США). Щоправда, 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада визначила статус України як безядерної держави, що не бере участь у військових блоках. Але цей крок виявився погано прорахованим і надто поспішним. Загострення стосунків з Росією показало, що у найближчі роки Україна не може розраховувати на цілком дружнє зовнішнє середовище. 30 вересня 1992 р. Україна заявила в ООН, що готова знищити свою зброю лише за умови надання ій іншими державами