Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 230
церкви. 21 січня 1990 р. на честь відзначення Акту про злуку (22 січня 1919 р.) Рух організував
“живий ланцюг” між Львовом і Києвом – акцію, яка зібрала, за різними оцінками, від 400 тис.
до 3 млн. чол.
Події 1989 р. і початку 1990 р. створювали враження, що український рух досяг
необхідної критичної маси, і що тепер його найближчим завданням є завоювання політичної
влади у республіці. Можливість леґального приходу до влади відкрилася після прийняття
наприкінці жовтня 1989 р. Верховною Радою Української РСР рішення про проведення
безпосередніх змагальних виборів (на кожне місце мали кандидувати не менше двох осіб) до
Рад усіх рівнів.
Однак результати березневих виборів 1990 р. стали розчаруванням для демократичної
опозиції. Їй вдалося завоювати лише четверту частину всіх місць у парламенті. Найкращими
були результати в Галичині, де демократи виграли 47 із 43 місць. У Центральній Україні вони
одержали половину голосів. Натомість у Східній і Південній Україні, за винятком деяких
великих міст, як от Донецьк і Харків, Демократичний блок зазнав поразки.
Вибори 1990 р. показали, що КПУ втратила свою монополію на владу в Україні, але
опозиція є не достатньо сильною, що перебрати цю владу у свої руки. Головою Верховної Ради
4 червня було вибрано Івашка. Комуністично-номенклатурне ядро об’єдналося у групу “За
суверенну Радянську Україну” (лідер – Олександр Мороз), становило більшість (239 із
загального числа 442 депутатів). Їй протистояло об’єднання більшості демократичних й
декількох незалежних депутатів під назвою “Народна Рада” (голова – Ігор Юхновський,
чисельність 115-133 чол.). Хоча “Народна Рада” становила меншість, їй нерідно вдавалося
проводити свої рішення, уміло використовуючи різні методи парламентської боротьби – від
бойкоту засідань до перетягання на свою сторону ціною далекойдучих компромісів
“незалежних” і по-реформаторськи настроєних кандидатів. З другого боку, “група 239” не чула
себе цілком певно як перед лицем постійного тиску знизу, так і в результаті послаблення
позицій партійної номенклатури у сусідніх республіках, у першу чергу – в Росії й балтійських
країнах.
В умовах такої нестійкої рівноваги кожна нова зміна у політичному житті Союзу й
України могла мати далекойдуче значення. Величезного удару політичній репутації
українських комуністів мало раптове відкликання Івашка в Москву на посаду заступника
генерального секретаря ЦК КПРС. У зв’язку з цим 11 липня 1990 р. він покинув пост Голови
Верховної Ради Української РСР. Всього через п’ять днів – 16 липня 1990 р. Верховна Рада
Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України вслід за
аналогічним рішенням Верховної Ради Російської РФСР (11 червня 1990 р.).