Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1)

Автономістична політика Шелеста спричинилася до посилення їхньої ролі в житті республіки. У перші два післявоєнні десятиліття ці області одержували менші капіталовкладення, що тормозило їхній економічний розвиток. Але з середини 1960-х років розмір капіталовкладень у Центрально-Західну і Західну Україну значно зріс. Оскільки ці області були найбільш свідомими під оглядом національної ідентичності, економічний розвиток України у 1960-х роках впливав на зміцнення соціальної бази цієї ідентичності в республіці. Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”. Хоча репресії й продовжувалися – у листопаді 1967 р. у Львові був засуджений Вячеслав Чорновіл за підготовку документального збірника “Лихо з розуму” про розправу над українською інтеліґенцією – але до кінця 60-х років ліберальної атмосфери збереглися хоча б скромні ознаки. Поворотною точкою стала розправа над “празькою весною” 1968 р. Петро Шелест, який був один із найактивніших прихильників введення радянських військ до Чехо-Словаччини (він побоювався поширення “контрреволюційних” настроїв в Україні), не міг собі уявити, що розправа над чеськими прихильниками “соціалізму з людським лицем” означатиме кінець українського контрольованого автономізму. 1972–1982: ВЕЛИКИЙ ПОГРОМ 1972 р. відкрив новий період у післявоєнній історії України. У січні 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти, ув’язнивши багато провідних діячів національно- культурного відродження. Арешти й переслідування 1970-х років були найбільшими за своїм розмахом репресіями у післясталінський період в Україні. Масштаби репресій в Україні 1970-х років дали нагоду українському самвидаву охрестити ці події як “великий погром”. Кількість арештованих дисидентів у 1972-1973 рр. за різними оцінками коливалася у межах 70-и – 100-а осіб. Незрівняно більше число осіб зазнало “м’ягших” репресій – звільнення з керівних посад, позбавлення роботи, заборона друкувати свої твори і т.д. Переслідування охопили різні верстви українського суспільства, включаючи керівництво КПУ та його першого секретаря ЦК. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПРС Шелест був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ. На початку 1973 р., у журналі “Комуніст України”, появилася редакційна стаття “Про серйозні недоліки і помилки однієї книжки”. У статті критикувалася книжка Шелеста “Україна наша радянська”. Його звинувачували у цілому ряді “ідеологічних помилок”, спричинених його “економічним автаркізмом”. Критики особливо обурювалися його “ідеалізацією” минулого України та обстоюванням самобутності УРСР.

Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 209