Не в усьому його зусилля були марними. Саме за часи Хрущова був запущений у космос перший супутник( 1957) та виведено на орбіту першого космонавта( 1961). Це було серйозним викликом Заходу. Почалася велика програма освоєння цілинних земель( залишається досі, однак неясним, чого більше принесло розорення цілини – користі чи шкоди). Але сільське господарство було ділянкою, в якій хрущовські реформи зазнали найбільшого провалу. У 1963- 1964 рр. у містах не вистачало продуктів харчування.
Невдача з реформами у сільському господарстві привело до конфлікту між Хрущовим й українським керівництвом. Якщо б Хрущову вдалося добитися успіху з освоєнням цілинних земель, це б докорінно змінило традиційну роль України як великої житниці Російської імперії. Сільське господарство республіки мало зосередитися на виробництві м’ яса, молока, цукру та ін. продукції. Однак Україна не виконувала покладених на неї сільськогосподарських планів. На січневому( 1961 р.) пленумі ЦК КПРС Хрущов гостро критикував Підгорного за невміння керувати сільським господарством. Постійна критика привеладосильного охолодження його стосунків з українськимипартійними лідерами, яке й так вимагало зменшення втручання Москви у справи республіки. Києвське керівництво почувало себе загроженим, особливо пілся того, як Кириченко, якого воно вважало наступником Хрущова, був переведений на другорядну посаду.
Господарська криза та пов’ язане з нею наростання масового невдоволення послужили фоном, на якому невдоволеній лібералізацією партійній еліті вдалося усунути Хрущова від влади. У жовтні 1964 р. відбувся тихий переворот, в результаті якого Хрущова відправили на пенсію. Українські партійні лідери відіграли не останню роль у московському перевороті. Після усунення Хрущова пост першого секретаря зайняв виходець з України, член“ дніпропетровського клану” Леонід Брежнев.
Як не дивно, перші роки правління Брежнєва у Москві супроводжувалися посиленням автономного курсу українського керівництва. Це посилення було пов’ язано з фігурою нового першого( з липня 1963 р.) секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Було б наївним спрощенням вважати, що у своїй автономній політиці вінта його найближче оточення керувалися патріотичними мотивами. Хоча він й хвалився своїм козацьким походженням, однак, як це видно з його спогадів і щоденникових записів, Шелест не дуже-то розумів різницю між українським і російським козацтвом. Його українська мова за довгі роки партійної кар’ єри“ вивітрилася”, й ставши першим секретарем ЦК КПУ, він змушений був її“ студіювати”. Шелест ніколи не погоджувався з тим, що Україна є радянська колонія( цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтеліґентів). Але найкраще спосіб його думання відображає порада, яку йому дав Підгорний і з якою він повністю солідаризувався: