Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 196

міг не турбуватися про збільшення контрольованих ним голосів у цьому міжнародному органі.
Згідно іншої інтерпретації, Москві йшлося про міжнародне визнання своїх нових західних
кордонів з 1939 р. Нерозв’язанність цього питання могло стати джерелом напруги між СРСР та
Англієї, оскільки остання виступала ґарантом територіальної цілісності Польщі. Але Черчіль
визнав лінію Керзона як новий радянсько-польский кордон на Ялтинській конвенції у лютому
1945 р. – отже, наприкінці війни не стояло питання про визнання законності радянських
територіальних надбань з вересня 1939 р.
Правдоподібно, Сталіна турбувало щось інше – роль України як ахілесової п’яти
Радянського Союзу. Ця тривога прямо чи непрямо відчувалася у багатьох його виступах і
висловлюваннях протягом усього часу війни. Під час німецької окупації її посилювали підозри
щодо українського колабораціонізму й антирадянської зради. Уже після відвоювання
української території, у приватній розмові з Рузвельтом Сталін стверджував, що його позиція в
Україні є важкою і непевною. Тому голос для України є важливим для нього з точки зору
збереження єдності СРСР 29 .
Треба думати, що стосовно Білорусії – іншої радянської республіки, яка теж перебувала
під німецькою окупацією і якій поруч з Україною було надано статус члена-засновника ООН –
Сталін почував себе так само непевно, як і щодо України. Тут німці дотримувалися лінії
Розенберґа та підтримували білоруське національне відродження. Як твердить дослідник
німецької окупаційної політики у Білорусі Юрій Туронак, досягнення білоруського
націоналізму в роки окупаціїстворили історичний прецедент, якого вже не можна було
обминути в умовах радянської Білорусі 30 .
Москва виявилася більш вправною в утриманні України в своїх володіннях, аніж Берлін.
Якщо Гітлер зазнав цілковитого краху у керуванні Україною, то Сталін показав себе
першокласним стратегом у розігруванні “української карти”. Але вивищення “українського
питання” обернулося новою загрозою для московської системи – загрозою, з якою їй належало
справлятися протягом декількох післявоєнних десятиліть.
С. 119.
Цит. за: Гриневич В. Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії
(1941-1945 рр.) // Український історичний журнал. 1995. № 3. С. 36.
30
Туронак Ю. Беларусь пад нямецкай акупацыяй. Мінск: Беларусь, 1993. С. 199-200.
29