республіканські міністерства оборони та зовнішніх зв’ язків. В Україні Міністерство зовнішніх справ очолив драматург Олександр Корнійчук, а міністром оборони Української РСР став уродженець Полтавщини генерал-лейтенант Василь Герасименко. Керуючими старими республіканськими наркоматами освіти і культури були назначені не партійні функціонери, а українські поети Павло Тичина і Микола Бажан. В умовах“ українізації” республіканського апарату сам Хрущов як голова РНК України почував себе досить непевно, уникаючи розмов про своє неукраїнське походження.
Гнучкість політики Москви стосовно нововідвойованої території разюче контрастувала з непоступливістю фашистського керівництва. Під впливом поразок на радянському фронті частина німецького командування вимагала перегляду дотеперішньої східної політики, і в першу чергу – щодо України. Однак Гітлер залишався глухим до цих вимог.
Єдина поступка, на яку погоджувалося німецьке керівництво, полягала у можливості допущення інших, ненімецьких сил, до служби у своїй армії. У Галичині місцевий губернатор Отто Вехтер та голова Українського Центрального Комітету В. Кубійович ініціювали створення української дивізії СС. Але німці зразу ж поставили умову: дивізія не має права називатися“ українською”, щоб не пробуджувати в українців ідею незалежності. Наприкінці квітня 1943 р. було проголошено створення дивізії СС“ Галичина”( SS- Schutzen- Division- Galizien); до кінця 1943 р. її чисельність становила 9-10 тисяч чоловік. Українські організатори СС“ Галичина” виправдовували свою ініціативу бажанням мати свою українську частину на випадок поразки Німеччини. Вони надіялися на повторення ситуації з часів першої світової війни, коли“ Українські січові стрільці” після розвалу Австрійської імперії послужили ядром для нової української армії.
Створенню СС“ Галичини” протистояла ОУН( б). На думку її лідерів, німці мобілізували активні елементи в Галичині, боячись, що вони приєднаються до повстанського руху, і посилають їх на фронт як гарматне м’ ясо. Бандерівці ставили на розгортання національного руху опору. Літом 1943 р. український повстанський рух поширив свою активність на Вінницьку, Житомирську, Київську області й Галичину.
Розширення маштабів діяльності УПА та завершення розбудови її військової структури супроводжувалося також зміною ідеологічних настанов повстанського руху. III Надзвичайний великий збір ОУН( б), що проходив 21-25 серпня 1943 р., ревізував програмні положення. Майбутня українська держава, згідно рішень збору, мала бути демократичною республікою, заснованою на соціальній справедливості. Земля проголошувалася власністю селян, а робітникам надавалася можливість брати участь в управлінні підприємствами. Крім того, ґарантувалось право на 8-годинний робочий день, свободу освіти, слова, думки, переконань, рівність у правах усіх громадян, враховуючи національні меншості і т. д. Зревізована таким