Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Page 169

місяців окупації багато бажало повернення радянської влади, яка за даних умов була б меншим
злом для України.
ПИТАННЯ КОЛАБОРАЦІЇ: СПРОБА ОЦІНКИ
Підтримання жорстокого режиму на більшій частині української території вимагало
чисельного адміністративного апарату. Утримання такого апарату було б неможливим без
залучення місцевого населення. У багатьох публікаціях можна натрапити на тезу, що серед усіх
поневолених Німеччиною народів українці, як і балтійські народи, проявляли особливу
схильність до колаборації з німецьким режимом.
Це твердження грішить сильним перебільшенням. Колаборація є загально поширеним
явищем у світовій історії. Німецька ж окупація з її досі небаченою жорстокістю привела до
колаборації у небачених досі масштабах. Фашистське командування трактувало свої дії на
Сході не просто як чергову військову кампанію, а як війну тотального винищення
(Vernichtungskrieg). Німцям не просто йшлося про встановлення свого контролю над цією
територією, а про свідоме винищеннякількох мільйонів полонених і цивільних громадян,
зарахованих у катеґорію “недолюдей” (Untermenschen). З огляду на особливо жорстокий
характер
окупаційного
режимудляжителів
Східної
Європи
питання
не
стояло:
“колабораціонувати чи не колабораціонувати?”, а “як вижити?”
Вибір можливостей був мінімальним. Народи Східної Європи були буквально розчавлені
між двома тоталітарними режимами. Усна традиція донесла нам таку апокрифічну історіюз
часівприєднання Західної України та Західної Білорусії до СРСР: на радянсько-німецькому
кордоні зустрілися два поїзди, що їхали в протилежних напрямках. Один з них був
переповнений євреями, які втікали від Гітлера, інший – євреями, що рятувалися від Сталіна.
Пасажири одногопоїзду старалися переконати пасажирів другого, що ці хіба зійшли з розуму,
їдучи туди, звідки вони самі щойно вирвалися.
Міра колаборації найчастіше визначалася не поневоленими народами, а окупаційним
режимом. Часто говориться про те, що найменшу схильність до колаборації з німцями проявили
поляки. Але те, що Польща не стала краєм без свого Квіслінґа і Петена, як слушно зазначив
Яцек Куронь, не було виключною заслугою поляків – цього не хотіли самого німці, які
дивилися на цю країну виключно як на терен колонізаційної експансії 7 .
Всі ці приклади приводяться не ради того, щоб зняти з українців частину їхньої вину й
перекласти її на поляків і на євреїв. Просто спроби “націоналізувати” вину і говорити про
особливу схильність чи, навпаки, відпірність того чи іншого народу до колаборації є ще одним
7
Kuroń J., Żakowski J. PRL dla początkujących. Wrocław, 1995. S. 21.