Нариcи з історії України: формування української модерної нації Narys_istorii_Ukrainy (1) | Seite 156

альтернативні кандидатури придушувалися. 27 жовтня 1939 р. Народні Збори, виражаючи
“єдинодушну волю визволеного народу”, проголосили встановлення радянської влади на
території Західної України. Ще через два дні вони звернулися з проханням до Верховної Ради
СРСР включити західноукраїнські землі у склад Української РСР і тим самим “завершити
возз’єднання західних українців у складі єдиної держави”. Верховна Рада РСР “задовільнила”
їхнє прохання 1 листопада 1939 р. 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії
війною, змусив її уступити землі Північної Буковини і частину Бессарабії, заселену українцями.
Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. ці землі були включенні у склад
Української РСР.
Встановлення радянської влади у Західній Україні, як і в Західній Білорусії, Північній
Буковині й Бессарабії (а з літа 1940 р. – у балтійських державах) було першою спробою
“експортувати” радянський тоталітарний режим поза межі його “історичної батьківщини”.
Москва виявляла при цьому певну обережність і намагалася пристосуватися до місцевих умов.
Встановленню радянського режиму у Західній Україні надавалось характеру позірної
“українізації”. У найбільших містах почали виходити нові українські газети. Відкривалися
українські школи, а у Львові польський університет ім.Яна Казиміра змінився на український
ім.Івана Франка. У Львові виникла філія Академії наук УРСР, головним чином, зі структур
НТШ, які “саморозпустилися”. У січні 1940 р. Львівський театр був зукраїнізований і
перейменований у Театр опери і балету ім. Івана Франка.
Але на відміну від 1920-х років, “українізація” проводилась без “коренізації”. Місцеві
українці не допускалися до участі у державних і партійних органах, які формувалися з вихідців
зі Сходу. У якісному відношенні це був ненайкращий елемент: після репресій у 1934-1938 рр.
старих і освідчених кадрів, у партійному і державному апараті переважали молоді люди без
відповідного досвіду й освіти. У 1939 р. на різних рівнях партійної драбини від третини до
половини працівників не мали навіть середньої освіти. Радянська еліта своєю примітивністю і
хамовитістю шокувала місцеву інтеліґенцію, виховану за австрійських та польських часів. До
цього часу у Західній Україні можна почути оповіді про жінок радянських офіцерів, які
появлялися у театрах, зодягнені у нічну білизну замість вечірнього плаття, або використовували
нічні горщики як вази для квітів.
Головне економічне нововведення звелося до проведення земельної реформи,
націоналізації промисловості, торгівлі і банків та введення 8-год. робочого дня. Безробіття, одна
з найбільших проблем міст Речі Посполитої, було применшено за рахунок вивезення бл. 20 тис.
чол. у промислові райони Східної України, у першу чергу – в Донбас.
Колективізація сільських господарств розпочалася весною 1940 р., але до осені 1940 р. у
колгоспи “вписались” лише 2% селян Західної України. Радянська влада не наполягала на