РОЗДІЛ 4. ВЕЛИКА ПАУЗА
РАДЯНСЬКА УКРАЇНА У 1920-І: ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ
Після поразки лівацьких заколотів у Німеччині й Угорщині у 1919 р. російським комуністам довелося розпрощатися з надіями на революцію в Західній Європі. Вони залишилися сам на сам з суспільством, яке, з марксистської точки зору, представляло собою не найкращий матеріал для побудови комунізму. Замість великої західної промисловості, яка мала б підвести матеріально-технічну базу під державну комуністичну надбудову, вони отримали у спадок економічно відсталу і переважно аграрну країну. До того ж у національному відношенні це суспільство було дуже різнородним, і після хвилі національних революцій на окраїнах Російської імперії втримувати його як одне ціле стало дуже важко. Найбільш далекоглядна частина більшовицького керівництва і, в першу чергу – Ленін, заговорила про потребу передиху та тимчасового відступу.
Одним із найперших компромісів була відміна вкрай непопулярного“ воєнного комунізму” з його примусом, експропріаціями майна та тотальною централізацією виробництва. Проголошена у березні 1921 р.“ нова економічна політика”( НЕП) покращила загальне господарське становище, частково відновивши вільний ринок та звільнивши приватну ініціативу від жорстких державних обмежень. Найбільше ж скористалося з нього селянство, яке після ліквідації примусової“ продрозверстки” могло продавати продукти своєї праці на ринку.
Україна відігравала особливе стратегічне значення для російських більшовиків. Завдяки експлуатації її природних багатств вони прагнули добитися покращення господарської ситуації у Центральній Росії. Досить сказати, що московське керівництво відклало запровадження НЕПу в Україні аж на шість місяців, щоб мати змогу ще деякий час без перешкод вилучати український хліб.
Найкраще залежний статус України проілюстрували події, пов’ язані з голодом 1921-1923 рр. Голод був спричиненний засухою, падінням худоби, післявоєнною розрухою та – не в останню чергу – більшовицькою політикою реквізицій зерна у селянства. Найбільше постраждало від цього населення Поволжя і центральних районів Росії. Ті самі причини діяли і на Півдні Україні, але з тією різницею, що місцеве селянство мало більші запаси хліба. Це дозволило б уникнути голоду в українських губерніях, якщо б не розпорядження Москви відправляти український хліб в Росію. Щобільше, Ленін довго не дозволяв посилати в Україну міжнародну гуманітарну допомогу, спрямовуючи її основний потік в Росію. Голод 1921-1923 рр. коштував Україні 1,5-2 млн. жертв.