Посполитої великою геополітичною поразкою. Спроба утворення самостійної української держави закінчилась невдачею; зворотньою стороною цієї поразки було відновлення російської імперії у вигляді СРСР. Ця імперія у 1939 р. разом з фашистською Німеччиною провела“ четвертий поділ Польщі”. Не можна не згодитися з сучасним польським істориком Мацеєм Козловським, що“ мало котра виграна війна коштувала Польщі так дорого, як ця швидка, порівняно дешева і блискуча перемога... І якщо ще сьогодні з гіркотою ми згадуємо те, що в роки другої світової війни діялось в Галичині і на Волині, то ми повинні пам’ ятати, що це були великою мірою наслідки переможного польського походу на Збруч в 1919 році” 7.
ДОБА ДИРЕКТОРІЇ: ВІДРОДЖЕННЯ РЕСПУБЛІКИ
Подібно до того, як політика Скоропадського була запереченням курсу Центральної Ради, діяльність Директорії була прямою антитезою до гетьманського режиму. Декларація від 26 грудня 1918 р. оголошувала Україну вільною від карних експедицій, старост, жандармів та“ інших злочинних інституцій пануючих клас”. Відмінялися всі закони й постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Дрібні і середні селянські землеволодіння залишалися непорушними, а решта земель повинні були перейти у користування безземельних і малоземельних селян, у першу чергу тих, хто брав участь в антигетьманському повстанні. Було відновлено також національно-персональну автономію.
Українська революційна демократія не змогла оцінити позитивних сторін гетьманського режиму, в першу чергу – залучення до будівництва української держави всіх лояльних фахових елементів, незалежно від соціального і національного походження. У тому сенсі Директорія продовжувала лінію Центральної Ради. Декларація від 26 грудня позбавляла права голосу“ класи не трудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці клас трудових, які нищили край, руйнували господарство й означали своє правління жорстокостями й реакцією”. Таке формулювання викликало непорозуміння і суперечності: чи до експлуататорських класів слід зараховувати адвокатів, лікарів, журналістів і т. п. – людей, без яких нормальне функціонування будь-якого сучасного суспільного організму є просто неможливим?
За соціалістичною риторикою й белетризованою формою Декларації від 26 грудня вгадувалася постать її автора, Володимира Винниченка. Він відігравав провідну роль у Директорії від моменту її утворення( 15 листопада 1918 р.) аж до його добровільної відставки 10 лютого 1919 р. Зразу ж після першої радянської окупації Винниченко написав блискучу п’ єсу“ Між двох сил”, у якій він розкрив увесь трагізм українських соціалістів які опинилися між українським національним рухом і російським більшовизмом. П’ єса підштовхуваладо висновку про потребу раз і назавжди припинити соціальне експериментування і розпочати“ позитивну”
7 Kozłowski M. Między Sanem a Zbruczem. Walki o Lwów i Galicję Wschodnią 1918- 1919. Kraków: Znak, 1990. S. 295.