92 Н аливайкова віра
князівства мало пом’ якшити інкорпорацію нової структури до складу Речі Посполитої. Це була друга велика спроба після « ординації » 1638 року інкорпорувати козацтво в соціяльну структуру Речі Посполитої. У 1638 році влада‘-пробувала підпорядкувати козаків старшині, яка походила б лише зі шляхти. Через двадцять років влада погодилася надати шляхетство козацькій старшині.
Внаслідок такого « ошляхетнення », поза сумнівом, козацтво мало віддати ш / іяхетському прошарку частину своїх соціяльних прерогатив, керівну роль у суспільстві та відмовитися від більшосте форм власної державности. Козаччина не могла і не хотіла йти на ці втрати, що, не в останню чергу, пояснювало провал політики Івана Виговського та його оточення в Україні. Отож, із падінням Виговського спроба покозаченої шляхти перехопити козацький державний npot кт закінчилася поразкою. На ліпше чи на гірше, але козацтво втримало свої державницькі здобутки, вибороті в кривавому повстанні 16 48 року. Аж до останніх десятиліть XVIII століття Гетьманщина залишалася автономним козацьким державним утворенням.
За історично незначний відтинок часу, тривалістю менше ніж сто років, козацтво пройшло приголомшливий за свосю динамікою та якісними змінами шлях від степових промисловиків до головного рушія колонізації степових просторів Придніпров’ я; від розбійників на службі у місцевих старост до грози сусідніх володарів і навіть рятівників Речі Посполитої у війнах з Османською імперією. Ці зміни спричинили визнання за козаками привілеїв, свобод і прерогатив окремого суспільного стану, а з вибухом Хмельниччини- побудову цим станом власної державности, яку визнавати, бодай в обмеженій формі, міжнародні договори. Це зростання впливу козаччини та її значення не відбувалося в ідеологічному вакуумі, а було зумовлене та концептуалізоване в рамках панівних на той час ідеологем, срред яких одніс ю з найважливіших була ідея захисту переслідуваної урядом православної віри. Навряд чи буде перебільшенням ствердити, що без розуміння ролі, яку відіграла релігія, і зокрема православ’ я, в історії козацьких рухів, важко, якщо взагалі можливо, зрозуміти « переговорний процес », під час якого формувалися не тільки ознаки козацтва як стану, але також його соціяльна, політична, національна та культурна ідентичність.