11 Н аливаикова віра
проводом Костянтина та Януша Острозьких. У потому 1593 року війська Острозьких розбили загони повстанців під містечком П’ яткою, після чого Косинський мусив відступити на Запоріжжя. У травні того самого року князь Олександр Вишневецький ро з- бив нове військо Косинського під Черкасами, а сам провідник повстання загинув за тасмничих обставин Ч
Характерною ознакою повстання Косинського було те. що королівський двір намагався не втручатися в конфлікт козацтва з князями-маґнатами( « кролев ' ятами »), а князі також не покладали особливих надій на центральну владу. Після битви під П’ яткою Косинському, наприклад, дали підписати листа, в якому він від імені козаків каявся не перед королем, а перед Костянтином Острозьким, а Олександр Вишневецький після битви під Черкасами погодився на відносно ліберальну угоду з козаками, хоча ухвали сейму 1593 року закликали до фактичного винищення збунтованого козацтва. Одним з важливих джерел поповнення козацького війська Косинського стали селянські маси, почасти спонукані до участи в повстанні голодом 1591-1592 років. Селяни та міщани відіграли неабияку роль також у війні під проводом Северина( Семерія) Наливайка, яка тривала з 1594 до 1596 року. Певною мірою, можна говорити про існування в цей період двох окремих козацьких рухів- одного на чолі з Наливайком, в якому провідна роль належала покозаченим міщанам і селянам, другого- під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули, де першу скрипку грали старі козаки-низовці. Війна не мала чіткого плану, і повстанці чергували походи на Молдавію та Угорщину з грабунками на глибокій волості- на Поділлі, Волині, Київщині та в Білорусі. Частина цих акцій відбувалася за спільної участи наливайківців і запорожців, частину походів вони здійснювали окремо. Тертя та суперечності між двома групами, що існували від самого початку війни, особливо загострилися в таборі на річці Солониці, де у травні 1596 року повстанців оточили жовніри та шляхетські війська на чолі з польним гетьманом Станіславом Жолкєвським. Спочатку гору брали наливайківці, і за ухвалою козацької ради Лободу було страчено. Згодом, однак, запорозька старшина взяла реванш, коли погодилася на вимоги Ж олкев-
1 Про перебіг повстання див.: там само.- С. 180-192; Gordon, Cossack Rebellions. P. 99 142; Леп’ явко, Козацькі війни.- С. 45-92.