Висновки 133
окремої козацької нації та на основі поглядів козацької еліти почала формуватися українська національна ідентичність, релігійний фактор, який відрізняв українців від поляків, турків і татар, не можна було використати для ствердження окремішности від росіян. Політично та соціяльно окремішню Гетьманщину послаблював брак власної церкви. Кінець кінцем, протягом XVIII століття зроблений понад сто років тому вибір козацтва на користь православ’ я сприяв розчиненню специфічної козацької свідомости та пов’ язаних із нею політичних і соціяльних форм у ширшій загальноросійській ідентичності. Однак слід зазначити, що інший гіпотетичний вибір- на користь унії, не тільки був нереальний за умов першої половини XVII століття, але й не відповідав потребам козаччини як сили опозиційної до католицької держави4.
Для кращого розуміння тієї ролі, яку відіграла релігія, і, зокрема, зв’ язок із православ’ ям, в історії українського козацтва, досить показовим є приклад російського козацтва та його стосунків із розкольниками. Ніщо не демонструє унікальної ролі релігійного фактору в історії українського козацтва очевидніше, ніж невдача союзу між козацтвом та опозиційною церковною структурою в Росії. У цій країні переслідувана урядом та опозиційна щодо офіційного православ’ я віра розкольників потенційно становила придатну релігійну платформу для легітимації козацьких повстань. Дон та Яїк, як і інші центри російської козаччини, були також центрами поселення старовірів, які тікали від царських переслідувань, але жодне козацько-селянське повстання в Росії не мало чітко визначеної релігійної програми, і жодне з них не перетворилося на « священну війну » на кшталт Хмельниччини. Попри потужні впливи старовірів, російське козацтво, насамперед, його старшина, залишилися релігійно поділені. Спроба прихильників старовірів перебрати керівництво козацьким військом на Дону 1688 року завершилася перемогою Москви та прибічників офіційної церковної політики. Після цього православну церковну структуру на Дону було позбавлено сво < рідної
4 Про події в Україні наприкінці XVIII століття та долю козацької ідентичности див.: Зенон Когут, « Розвиток ма юросійської свідомос ти і українське національне будівництво »; його ж, Російський централізм і українська автономія; Віктор Горобець, Присмерк Гетьманщини. Україна в роки реформ Петра І( Київ, 1998Ї; Субтельний, Мазепинці.
28-5-2 2 8 8