Борці ta віри 159
Згадана вище « Протестація * Борецького, складена київською it papxit ю у зв’ язку з наступом на правос павних міщан у Ві чьні й звинуваченнями проти іє рархи та патріярха Теофана у шпигунстві, обговорювала справу козаччини з оі іяду на такі обставини. IIo-перше, козаччина, яка тільки-но взяла участь у походах на Московію та знана своио антитурецькою орієнтацією, була добрим щитом, щоб закритися від звинувачень у шпигунстві на користь Московії або Османів. По-друге, для Борецького було важливо відповісти на звинувачення уніятів, нібито саме він та інші ієрархи підбивали козаччину на антидержавні акції та бунт. Лінія оборони Борецького була тут досить проста- він доводив, що козаки не потребували жодного підбурювання з боку духівництва, оскільки « ті рицарські люди * самі собою є палкими поборниками православ’ я та частиною « народу руського » ще від давньоруських князів Олега, Ярослава та Володимира14.
Справжню загрозу урядові новий союз православної ієрархії та козацтва продемонстрував на козацькій раді в Сухій Діброві під Фастовом, що відбулася в середині червня 1621 року. Нараду прибуло( відразу після завершення власного собору) понад 300 духовних осіб на чоті з митрополитом Борецьким та володимирським єпископом Курцевичем. Тут-таки зібралося понад 50 тисяч старих козаків, покозачених селян і міщан на чолі з Бородавкою та Сагайдачним. У перший день ради бую надано слово Нову Борецькому, який виклав усі свої скарги на королівську владу та переслідування православних у Вільні й інших місцях. По ньому виступив і зачитав листа від патріярха Теофана Петро Сагай
14 Жукович, « Прптегтация ».- С. 142- 1Г). Якщо репрезентація козаків як спадкоємців київських князів була новим елементом v трактуванні козаччини і, як буде показано в наступному розділі, стала першим кроком на шляху її « націоналізації », то наголос на християнських чеснотах козацтва повторював головні мотиви козацької протестації 1610 року. Як у протестації Йова Борецького з 1621 року, так і в протестації запорожці!. з 1610 року, козаків було предстаьлено відданими християнами, які доводять цю відданість боротьбою з невірними та визволенням інших християн з турецької й татарської неволі, а також підтримують церкви та надають їм пожертви. Характерно, що і 1610-го, і 1621 року православне духівництво цілковито заперечувало висунуті проти нього звинувачення в підбурюванні козаків.( ІІор. тексти двох протестацій: Платон Жукович, « Протестация ». С 119; Акти ЮЗР, Т. 2.- С. 59).