Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні Nalyvaikova_vira_kozatstvo_ta_relihiia_v_rannomode | Page 112

112 Н аливайкова віра
втілювали братства. Єпископи, які прийняли рішення порвати з Константинополем, боялися реформаторів з братського середовища та намагалися запобігти їхньому союзові зі східними патріярхами.
« Артикули » 1595 року приділяли істотну увагу поліпшенню соціяльного статусу православного єпископату та зміцненню його влади всередині церкви. Православні ієрархи боролися за рівність прав з католицькими єпископами, допуск до Сенату та призначення в трибунали. Єпископи також вимагали гарантії, що їхніх наступників обиратиме духівництво разом зі світськими особами, які належать до « руської нації » та ч < грецької релігії »( так називали в Речі Посполитій православну віру). Посиленню влади єпископів мали також сприяти умови, які вимагали підпорядкування єпископам монастирів і братств, що існували на території їхніх єпархій. У такий спосіб єпископат намагався використати унію з метою приборкання непокірливих братств, які спиралися на право ставропігії, надане Константинополем.
Прагнучи підірвати систему світського контролю над церквою й водночас посилити свою адміністративну та судову владу, єпископи намагалися здобути право судити священиків, що було практично неможливо, оскільки священики перебували під протекцією своїх світських патронів. Вимогу єпископів підпорядкувати їм собори й парафіяльні церкви, які раніше перебували у володінні світських осіб, слід розглядати в тому самому контексті. Під очевидним впливом програми Острозького та позиції Потія, до « артикулів » було включено вимогу дозволити t пископам відкривати школи й семінарії та створювати друкарні. Це була спроба не лише йти в ногу з часом, але й вихопити ініціятиву з рук братств і православних магнатів. Згідно з вимогами єпископів, жодну книжку з жодної теми не можна було б надрукувати без їхнього дозволу. Посилення влади іе рархів відповідало загальній контрреформаційній програмі католицької церкви, і в цьому стосунку єпископи, що виступали за унію, шукали підтримки Риму недаремно.
Стосовно догматів та питань обряду, унійні умови, що їх привезли до Риму восени 1595 року Терлецький і Потій, ґрунтувалися на засадах Флорентійської унії. Єпископи пропонували встановити зв’ язок із Римом, уповноваживши папу висвячувати митрополита, а митрополит, у свою чергу, мав висвячувати єпис­