МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ : ПОЛІТИЧНА ПУБЛІЦИСТИКА 1917 РОКУ 281
лювати . Грушевськознавство останнього десятиліття вимагає і чекає на свого вдумливого і неупередженого історіографа .
Так чи інакше треба визнати , що в силу подібної практики стає все складніше знайти хоч невеликий клаптик в царині діяльносте Великого Українця , який би ще не привабив до себе допитливе дослідницьке око . Можливо такої ділянки вже нема . Але існує проблема глибини і вичерпносте дослідження , скрупульозносте у виявленні джерел та об ’ єктивносте їх інтерпретації . Тут існують великі можливості , які хотілося б показати на прикладі теми “ Михайло Грушевський : політична публіцистика 1917 року ”.
Якщо великим вченим , незаперечним авторитетом в історичній науці М . Грушевського зробила його Історія Украіни-Руси , то великим політиком - його діяльність на чолі Української Центральної Ради . 1917 рік - це час найвищого піднесення його політичної кар ’ єри . Про це чимало написано , а після видання фундаментального збірника документів Центральної Ради3 діяльність Грушевського як голови і координатора роботи УЦР можна вивчати майже день за днем . Проте відомо , що Михайло Сергійович був не просто чудовим спікером , який знав , кому надати слово , як спинити занадто красномовного , як допомогти промовцю-невдасі знайти загублену думку , як стисло і ясно підвести підсумок дебатів . Він , як людина неординарна , вмів поєднувати дві роботи одночасно . Ось що з цього приводу пізніше пригадував колишній секретар Центральної Ради Михайло Єреміїв : “ Працездатність Михайла Сергійовича була феноменальна . Часто , уважно проводячи засідання , він , в той же час , писав резолюції , які мав предложити на закінчення дебатів , а ще частіше він правив на колінах коректи своїх численних писань , які мені надсилав для передачі йому директор нашої друкарні Лизанівський і які я йому дискретно передавав під столом . При цьому я не зауважив ні одного випадку , щоб він чогось не почув , або не реагував у відповідній спосіб на промову , і депутати ніколи не могли зауважити , що він робить зараз дві справи . Таким чином , керуючи Центральною Радою , він одночасно написав і видав свою популярну історію України , декілька підручників з різних ділянок і значну кількість політичних статей ” 4 .
Згадана мною вище бібліографія під 1917 р . нараховує 87 публікацій М . Грушевського , з них лише 15 можна віднести до наукових , науково-популярних чи белетристичних , решта - це політична публіцистика5 . Для дослідників історії Центральної Ради вона є надзвичайно цінним джерелом , яке допомагає глибше зрозуміти ,
3 Українська Центральна Рада : документи і матеріали . В 2-х т . Київ , 1995-1996 . 4 Михайло Єреміїв . “ За лаштунками Центральної Ради ( Сторінки зі спогадів )”,
Український Історик , 1968 , ч . 1 -4 , стор . 103 . 5 Михайло Грушевський - перший президент України , академік . Бібліографія ..., стор . 218-221 .