МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: ПОЛІТИЧНА ПУБЛІЦИСТИКА 1917 РОКУ 281
лювати. Грушевськознавство останнього десятиліття вимагає і чекає на свого вдумливого і неупередженого історіографа.
Так чи інакше треба визнати, що в силу подібної практики стає все складніше знайти хоч невеликий клаптик в царині діяльносте Великого Українця, який би ще не привабив до себе допитливе дослідницьке око. Можливо такої ділянки вже нема. Але існує проблема глибини і вичерпносте дослідження, скрупульозносте у виявленні джерел та об’ єктивносте їх інтерпретації. Тут існують великі можливості, які хотілося б показати на прикладі теми“ Михайло Грушевський: політична публіцистика 1917 року”.
Якщо великим вченим, незаперечним авторитетом в історичній науці М. Грушевського зробила його Історія Украіни-Руси, то великим політиком- його діяльність на чолі Української Центральної Ради. 1917 рік- це час найвищого піднесення його політичної кар’ єри. Про це чимало написано, а після видання фундаментального збірника документів Центральної Ради3 діяльність Грушевського як голови і координатора роботи УЦР можна вивчати майже день за днем. Проте відомо, що Михайло Сергійович був не просто чудовим спікером, який знав, кому надати слово, як спинити занадто красномовного, як допомогти промовцю-невдасі знайти загублену думку, як стисло і ясно підвести підсумок дебатів. Він, як людина неординарна, вмів поєднувати дві роботи одночасно. Ось що з цього приводу пізніше пригадував колишній секретар Центральної Ради Михайло Єреміїв:“ Працездатність Михайла Сергійовича була феноменальна. Часто, уважно проводячи засідання, він, в той же час, писав резолюції, які мав предложити на закінчення дебатів, а ще частіше він правив на колінах коректи своїх численних писань, які мені надсилав для передачі йому директор нашої друкарні Лизанівський і які я йому дискретно передавав під столом. При цьому я не зауважив ні одного випадку, щоб він чогось не почув, або не реагував у відповідній спосіб на промову, і депутати ніколи не могли зауважити, що він робить зараз дві справи. Таким чином, керуючи Центральною Радою, він одночасно написав і видав свою популярну історію України, декілька підручників з різних ділянок і значну кількість політичних статей” 4.
Згадана мною вище бібліографія під 1917 р. нараховує 87 публікацій М. Грушевського, з них лише 15 можна віднести до наукових, науково-популярних чи белетристичних, решта- це політична публіцистика5. Для дослідників історії Центральної Ради вона є надзвичайно цінним джерелом, яке допомагає глибше зрозуміти,
3 Українська Центральна Рада: документи і матеріали. В 2-х т. Київ, 1995-1996. 4 Михайло Єреміїв.“ За лаштунками Центральної Ради( Сторінки зі спогадів)”,
Український Історик, 1968, ч. 1-4, стор. 103. 5 Михайло Грушевський- перший президент України, академік. Бібліографія..., стор. 218-221.