здобувати харчі, між командувачами союзних військ, особливо між Орликом і ГГотоцьким, виникли суперечності. Орлик, згідно з Карловими настановами та власними нахилами, хотів наступати просто на Київ. А польський воевода Києва, все ще сподіваючись здобути прихильщіків у Польщі та Литві, вимагав наступати до польських кордонів. Безперечно, незгоди між польськими та козацькими провідниками йшли ще глибше. У своїх листах Орлик звинувачував Потоцького в тому, що він дозволяв польським військам грабувати населення й навіть силоміць приєднував до своїх загонів деяких козаків, які траплялися їм на шляху.
Попри ці труднощі, Орлик зумів вийти переможцем із першої великої сутички з ворогом. Десь 15 березня він зустрів і розбив загін під командуванням Стефана Бутовича, генерального осавула гетьмана Скоропадського. На той час більшість правобережних полків, окрім білоцерківського та чигиринського, який вагався, перейшли до Орлика. Єдиною великою перешкодою на гетьмановому шляху до його мети, Києва, була добре укріплена фортеця Біла Церква. Явно всупереч порадам Потоцького, який застерігав, що союзникам бракує доброї облогової артилерії, Орлик зробив спробу здобути місто. 25 березня гетьман почав облогу, сподіваючись на швидку й легку перемогу. Але він прорахувався. Залога під командуванням полковника Анненкова, що складалася з 500 москалів і кількох сот козаків на чолі з полковником Танським, відбила атаки союзників40. Наразившись на рішучий опір.; їхній наступ загальмувався. Настав критичний момент, і, як це вже не раз бувало в минулому, татарські союзники їх підвели.
ПОХІД ЗАКІНЧУЄТЬСЯ КАТАСТРОФОЮ
Історіографія козацької доби багата на описи ситуацій, коли у вирішальний момент татари зненацька кидали своїх союзників-козаків, часто грабуючи при відступі їхні землі й родини. Такі події звичайно пояснюють як зраду з боку хана чи деяких інших татарських керівників. Ці * пояснення часто слушні, але вони неповні. Одна з причин полягала в тому, що ніколи не бралися до уваги внутрішні проблеми самих татар.
Аналізуючи даний випадок, слід брати до уваги, що в самому татарському таборі існували конфлікти інтересів. Хоча Девлет-Гірей був заінтересований в успішному наступі й, коли йшлося про спільні військові дії, його зобов’ язання перед козаками були щирі, але хан— навіть такий могутній, як
79