байдужих до громадських справ людей приєднуватися до Лещинського, Потоцького й Орлика, в яких вони знайдуть розуміння та захист, і застерігав тих, котрі дбають лише про власний добробут, що їх уважатимуть за зрадників і ворогів. Закінчувалася відозва словами: миру не буде досягнуто, доки « свобода та безпека сусідніх земель( Польщі й України) не стоятиме на твердому грунті » 21.
28 січня, того самого дня, коли султан Мехмет видав цей маніфест, Карл оприлюднив власну заяву: Literae Universales Regis Sueciae ad Llcrainenses22. Це більший і витонченіший пропагандистський витвір. Він починався з обгрунтування Орликового наміру продовжити боротьбу свого попередника Мазепи за те, щоб за підтримки шведського короля й у союзі з татарами і Портою скинути з українців « московське ярмо ».
В універсалі стверджувалося, що росіяни мають намір вигнати козаків із їхніх земель: « Підступні ворожі плани сягають навіть далі— щоб козаків, удатних і славних на війні, вигнати з давніх місць проживання й вислати в райони, віддалені від їхніх предківських земель; москалі завжди ласо позирали на багаті землі України й хотіли забрати їх собі назавжди » 23. Документ закінчувався пророчими словами: коли народ України буде бездіяльним тепер, то в майбутньому він не матиме права скаржитися на свою нещасливу долю( під Москвою), бо він сам накличе Її собі своєю пасивністю.
Не виключено, що в підготовці заяв Карла XII та султана Мехмета Орлик брав якусь участь, проте він навряд чй був причетний до, складання маніфесту, виданого 15 лютого київським воєводою Юзефом Потоцьким. Станіславів польовий командир також використовував протиросійські й патріотичні гасла своїх попередників, закликаючи населення України наслідувати « великого Мазепу ». Однак тут з’ являється й польська перспектива походу— боротися за те, щоб їхня країна об’ єдналася з Річчю Посполитою24. По суті, ці заяви мало чим відрізнялися від безуспішних закликів Станіслава з нагоди Мазепиного переходу до Карла XII25. Відозва Потоцького, як і маніфест Станіслава, не викликала в козаків прихильного відгуку.
Особливу активність і вміння у виданні своїх маніфестів виявив Орлик. На жаль, тексти його відозв не збереглися, що Свідчить про старанність і завзяття, з якими російські власті та підросійські козаки збирали і спалювали ці документи. Проте подальші події показали, що Орликові маніфести знайшли широкий відгук серед українського населення, особливо на Правобережжі.
Варто зазначити, що українська історіографія кінця XVIII— початку XX ст. приділяла особливу увагу Орликовим
15