шведського короля, якщо той підписуватиме мирну угоду
з царем, домогтися виведення російських військ із цих земель.
У наступній статті ггд контроль запорожців передбачалось
передати Терехтемирів, місто, що віддавна слугувало їм за
шпиталь і місце для старих і недужих. Сповнені рішучості
втримати пониззя Дніпра як свою заповідну територію, запо
рожці прагнули одержати кілька ключових міст регіону, а та
кож гетьманове зобов’язання допомагати їм не допускати
втручань у їхні внутрішні справи. По суті, ці статті надавали
запорожцям автономію, якої інші гетьмани визнавати не
хотіли.
///. П ит ання, щ о стосуються гет ьм анової в л а д и
(статті 6 — 1 0 )
Центральну тему цієї частини документа відкриває рито
ричне запитання: якщо в автократичних державах постійно
проводяться наради і якщо навіть самодержці користуються
порадами своїх міністрів, то чому в такого вільного народу, як
козаки, обрані керівники не повинні радитися, надто ж коли
так було заведено в минулому? Проблема виникла тоді,
вважають автори статті, коли гетьмани потрапили під вплив
самодержавних правителів і узаконили самовладно таке пра
во: «Так хочу, так повеліваю!»41 Не доводиться сумніватися,
хто були автори цих статей: генеральна старшина, яка вже
давно обурювалася, що її усунено від процесу прийняття
рішень у Гетьманщині, дістала тепер шанс знову здобути
політичний вплив. Аби тримати майбутніх гетьманів під конт
ролем, вона вимагала запровадження дорадчого права. Зокре
ма, від гетьманів вимагалося, щоб вони радилися з генеральною
старшиною та полковниками щодо всіх важливих питань,
особливо тих, що стосувалися закордонних справ. Крім того,
кожен полк мав обирати «по одній значній старовинній,
добророзумній та заслуженій особі». Передбачалося, що ці
представники братимуть участь у дорадчих зібраннях, які
проводитимуться тричі на рік. У політичному сенсі
стаття 6 була найважливішою в конституції, оскільки дозволя
ла старшині контролювати гетьманів, подібно до того, як
польська шляхта контролювала своїх королів. У цьому була
певна логіка, адже старшина виступала проти Мазепиних
самодержавних методів, керуючись тими самими мотивами,
з яких гетьман відкидав абсолютизм царя.
На дорадчому праві прерогативи старшини не закінчува
лися. Pacta et Constitutiones також забороняли гетьманам ка
рати тих, хто ображав їхню честь: ці справи мав розглядати
спеціальний трибунал старшини (стаття 7). В усіх справах,
63