ших нещасть. Незважаючи на певну напруженість, що ви
никла в стосунках між генеральним писарем і гетьманом
незадовго до Мазепиної смерті, Орлик зберіг щиру пошану до
його пам’яті й за кожної нагоди бував на його могилі.
На відміну від складної особистості самого Мазепи, що
постає з документів і уривчастих повідомлень дуже невиразно,
основні риси особистості Орлика виступають куди чіткіше.
Певною мірою тому, що вона не така загадкова. А ще завдяки
тому, що колишній канцелярист протягом усього життя ста
ранно вів щоденник, який дає багато можливостей глибше
зрозуміти природу людини. Читачеві щоденника відразу впа
дає в око авторова релігійність. Рідко який день минав без
ходіння на богослужбу, відзначення дня якогось святого чи
відвідин священика. Особливо під час пізнішого перебування
в Салоніках ніщо (крім, можливо, полювання) не давало
гетьманові-вигнанцеві більшої втіхи, ніж участь у тео
логічних дебатах чи диспутах. Орлик був настільки відданий
релігії (він не надавав помітної переваги ні православ’ю,
ні католицтву), що це викривлювало його розуміння політич
них питань, особливо коли справа стосувалася мусульман.
Не дивно, що, маючи таку освіту, новий гетьман виявляв
неабиякий інтерес до книжок. Під час своїх далеких мандрів
він рідко пропускав можливість побувати в бібліотеці чи
книгосховищі. Але він був не лише жадібним читачем (його
улюблена книга — Фенелонів «Телемак»). В міру того, як
Орлик старів і його політична кар’єра завершувалася, цей
теолог-аматор виношував план написати історію Великого
Розколу31. Задум цей не був нереальним. Незліченні відозви,
універсали, меморандуми й політичні листи, що їх складав
Орлик, засвідчують його письменницьку невтомність.
Із коментарів і особистих нотаток, розсипаних по двох
тисячах сторінок Орликового щоденника, постає образ чуйної,
лагідної, добре вихованої людини, що полюбляла гарне това
риство і з особливим теплом ставилася до своєї величезної
родини. Інші джерела наводять на думку, що він був людяним
землевласником: навіть після Полтави Орликові селяни тепло
відгукувалися про його справедливе й поблажливе ставлення,
а коли його союзники-татари вторглися в Україну, він
рішуче протестував проти їхньої жорстокості щодо населен
ня32. Проте, незважаючи на такі похвальні характеристики,
постає питання, як ця безперечно доброчесна, але навряд чи
сильна особистість змогла досягти такого видатного станови
ща. Відповідь полягає в тому, що Орлик майже інстинктивно
тягнувся до сильних і, ще важливіше, здобував їхню при
хильність.
59