й Османської імперії( саме в цей час поширювалися чутки, що Карл XII прагне укласти з Портою союз), а також до Правобережжя та Дону. Серед українських козаків запорожці уславилися як запеклі бійці, і ІО-тисячне військо, що його могла зібрати Січ, дуже придалося б тій стороні, яку вони вирішили б підтримати. До того ж запорожці мали великий вплив на українські маси. Тому не дивно, що протягом зими 1708-го й весни 1709 р. і Петро І, і Мазепа відчайдушно намагалися перетягти їх кожен до свого табору.
Умовляючи запорожців, обидві сторони використовували однакову тактику. Вони засипали Січ листами й відозвами, де повторювалася звичайна риторика, але Петро І, окрім того, надсилав копії раніших листів Мазепи до нього, в яких той скаржився на « проклятих собак »( тобто запорожців), а Мазепа, в свою чергу, повідомляв, як часто цар говорив йому про свій намір знищити « впертих запорожців ». Обидва посилали до них делегації, які мали промовляти перед радою й пропонували запорізькому керівництву добрячі хабарі39.
Як це нерідко бувало, думки на Січі поділилися. Влаштованіші старики не бажали ризикувати й воліли залишитися на боці царя, а молодші й войовничіші молодики схилялися до антиросійського курсу. В таких випадках вирішальне слово зазвичай належало кошовому.
Запорізьким кошовим тоді був Кость Гордієнко40— одна з найяскравіших постатей в історії Січі. Людина сильної волі й рішучої вдачі, він часто вступав у конфлікт із Мазепою( останній кілька разів намагався вбити його). Та хоч як Гордієнко не любив Мазепи, росіян він ненавидів іще більше. Кошовий був переконаний, що централізаторська політика Москви становить для Січі більшу небезпеку, ніж аристократичні нахили Мазепи. На одній із важливих рад Гордієнко образив російських посланців і відправив їх назад до царя з довгим переліком скарг запорожців на Москву. Згодом ухвалено приєднатися до Мазепи та шведів. У березні 1709 р. укладено згадувану вже угоду між Мазепою й запорожцями, а в квітні ще одну— між українцями та Карлом XII41.
Скоро рішення запорожців дало свої наслідки. В південній частині Гетьманщини, особливо в найближчому до Січі Полтавському полку, спалахнули антиросійські заворушення. Загрни озброєних селян і козаків, кількістю до 15 тис., викликали значні хвилювання в краю. Ряд містечок— Переволочна, Келерберда, Маячка, Новий Санжар— став на бік запорожців. У деяких фортецях і містах знищено російські залоги. Зробивши засідку, запорожці дощенту розбили три російських полки( 115 здобутих у цій сутичці полонених послано Карлові XII на знак поваги). Командувач російських військ у краю генерал
46