БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНУ
З «великим здивуванням» довідався Петро І про «вчинок
нового Юди, Мазепи, який після двадцяти одного року
вірності мені, вже стоячи однією ногою в могилі, став зрадни
ком свого народу». Разом із шоком прийшла невідомість. Які
масштаби повстання? Як реагуватимуть українські маси? Але
й Мазепа також не був певний щодо підтримки. Про змову
знала тільки генеральна старшина. Решта старшини й козаки
не знали нічого. Ясно було одне: протягом найближчих
місяців постава українського населення могла вирішити долю
майбутнього зіткнення між росіянами та шведами.
ПЕРША РЕАКЦІЯ ПЕТРА І
Росіяни оговталися швидко. Особливо ефективними були
швидкі й рішучі заходи Меншикова. Прибувши до Батурина
ще того самого дня, коли гетьман виїхав звідти, Меншиков
зрозумів, що сталося, й негайно наказав своїм військам
штурмувати місто. Здобувши його після жорстокого двого
динного бою, Меншиков віддав наказ повністю зруйнувати
місто й вирізати всіх його жителів. Знищено близько шести
тисяч чоловіків, жінок і дітей. Доля Батурина справила
бажане враження. Новина про Мазепин перехід на бік шведів
ширилася Україною разом із жахливими розповідями про те,
що сталося в Батурині Можливо, саме тоді багато можли
вих мазепинців переглянули своє рішення піти за гетьманом.
Коли після початкового замішання дещо прояснилося,
Петро І зрозумів, що на бік ворога перейшло не так багато
старшин, як він спершу боявся. Проте він послав в Україну
десять драгунських полків 2. На відміну від залог, ці полки
стояли серед козаків по селах. І перебували вони в країні
постійно. їхнім командирам надано право під приводом пошу
ку підривної діяльності та зради втручатися в місцеві справи
й не зважати на козацьку владу.
За кілька тижнів по прибутті в Україну командири ро
сійських полків установили в країні режим терору. Кон
фіскації власності, допити, страти й заслання стали долею
кожного, хто боДай найменшою мірою був пов’язаний із Ма-
зепиною «зрадою», й навіть запідозрених у несхвальних вис
ловлюваннях щодо царя. Справжніх чи підозрюваних мазе
пинців привозили до Лебедина, де їх допитували чиновники
спочатку Польової, а потім Посольської канцелярій 3. У Дебе-
36