X
Відомо, що мешканці московських слобід3, які походять з
України по цей бік Дніпра [Лівобережжя], постійно задурю
ються московськими заявами про необмежену свободу та
збереження [їхніх] прав. Вони змушені осідати й жити на
цих поселеннях, [де їх] жорстоко пригнічують, достоту як
нас. Тому, перш ніж ми в наших маніфестах дамо їм повну
гарантію вольностей, вони повинні, за нашою взаємною зго
дою, знайти прихисток під охороною наших союзних військ.
Якщо вони не зроблять цього, вперто залишаючись на своїх
місцях, тоді треба буде ставитися до них як до ворогів.
XI
Якщо виникнуть якісь труднощі під час окупації московсь
ких слобід і приєднання їх до України, пов’язані чи то з
воєнними, чи з дипломатичними чинниками, то мешканці цих
поселень, тобто наші люди, муситимуть покинути ці землі
й перебратися на цьогобічну Україну.
XII
Кордони нашої вітчизни по обидва боки Дніпра Висока
Порта та Хан і Кримська держава зберігатимуть згідно
з давніми умовами. Хан разом із Портою і за попередніми
консультаціями з Його Величністю Королем Швеції підтриму
ватиме їхню непорушність щодо Речі Посполитої Польської
та москалів.
XIII
Після зруйнування внаслідок воєнних дій чи захоплення
московських укріплень у Кам’яному Затоні на Дніпрі та
укріплень, збудованих на землях Війська Запорізького, ці
звільнені терени залишаться у тому самому володінні
[Війська Запорізького] і ні татари, ні турки не можуть ними
володіти.
XIV
Славний Дніпро від гирла Бугу до Чорного моря й від
Очакова до Самари, разом із притоками та прилеглими
поселеннями, належатиме, згідно з давнім звичаєм, законами
та привілеями, козакам Низового Війська Запорізького без
будь-яких обмежень. Ані турки, ані татари не мають висувати
жодних претензій на володіння, використання чи заснування
поселень і будівництво укріплень у цих землях.
186