Тим часом як між царем і Україною підтримувався віднос
но систематичний зв’язок, сам по собі Малоросійський приказ
не міг, очевидно, забезпечити виконання царських наказів
у Гетьманщині. Для цього були потрібні більш ефективні
засоби.
На перший погляд, цар мав в Україні безпосередній. і
дієвий засіб примусу. Згідно з Переяславською угодою, в д,ег
кількох українських містах могли розміщуватися російські
воєводи й залоги. Спочатку домовилися, що залоги стояти
муть у Києві та Чернігові. Однак ані Хмельницький, ані.йопр
наступник Іван Виговський не дозволили, щоб воєвода був
у якомусь іншому місті, окрім Києва. Пізніше, за слабкіших
гетьманів, число обсаджених воєводами міст зросло до
п’яти — Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин і Остер. Загальна
чисельність військ у цих залогах протягом другої половини
XVII ст. постійно змінювалася. В середині 60-х років вона
досягла 12 тис., але згодом упала аж до 1900 чоловік 18.
Здебільшого перебування воєводи та військових залог не
лякало українських козаків. Хмельницький погодився на
їхню присутність, оскільки вважав, що цар, як верховний
володар України, має брати участь у її захисті. Але ні він, ані
його найближчі наступники не дозволяли залогам втручатися
у внутрішні справи країни. І якщо воєводи та залоги справді
зміцнювали царську владу в Гетьманщині, то вони жодною
мірою не могли забезпечити там покірне виконання бажань
Москви.
Силовий тиск цих залог обмежувався їхньою порівняно
невеликою чисельністю. Навіть у часи найбільшої присутності
їхнє співвідношення до боєздатних українських козаків стано
вило 1:4, інколи навіть 1:20 19. Таким чином, оскільки вишкіл
та військове спорядження українських і російських військ
були в XVII ст. приблизно однакові, царі та воєводи не могли
розраховувати на те, що зможуть накинути свою політику
силою. Наприклад, коли 1658 р. гетьман Виговський відкинув
московську зверхність і Олексій Михайлович зібрав проти
нього 150-тисячне військо, козаки у спілці з татарами в червні
1659 р. розбили більшу частину російських сил під Коното
пом. Після цього удару тридиційні московські кавалерійські
частини вже не піднялися 20. Слабкість російських залог в
Україні переконливо продемонстровано також 1668 р., коли
козаки і міщани, обурені зростанням кількості воєвод та
їхніми здирствами, напали на росіян і порівняно легко вигна
ли їх з українських міст. Після цього воєводи знову зосталися
лише в п’яти містах, а чисельність їхніх військ різко зменши
лася*
1*