Ізоляція повстанців від головних частин українського суспільства пояснює, чому Мазепа та Орлик, як і інші провідники східноєвропейських виступів знаті, так залежали від іноземної підримки. Тому саме вступ шведів в Україну остаточно переконав Мазепу відкинути цареву зверхність » Протягом бендерського періоду( 1709— 1714) здавалося, що мазепинці зможуть за допомогою чужинців відшкодувати деякі втрати. Протегування Карла XII дало змогу Орликові почати 1711 р. успішний попервах йаступ, який мало не привів до захоплення Києва та Правобережної України. Однак сутички між козаками й татарами привели зрештою до невдачі походу. Ще кращу нагоду опанувати Правобережжя мали мазепинці в 1712— 1713 рр., коли, бажаючи створити Українське князівство як буфер проти російської експансії, Порта намагалася зробити Орлика правобережним гетьманом. Через вищезгадані причини її « український проект » також зазнав невдачі. Але під час спроб його здійснення особисте ставлення Орлика до його чужоземних зверхників чітко визначилося: він волів мати справу з християнськими володарями, навіть якщо вони були менш здатні йому допомогти, і з великою підозрою ставився до мусульман, навіть якщо вони могли надати йому найбільшу підтримку. В кожному разі, повернення 1714 р. багатьох мазеп їшціб в Україну й провал спроб Орлика встановити надійні зв’ язки з опозиційними елементами в Гетьманщині стали причиною того, що решта мазепинців потрапила в ще більшу залежність від чужинців.
Протягом( а ще більше після) бекдерського періоду становище речників українського сепаратизму докорінно змінялося: колишні провідники козацької 6Л іти стали, так само як і Ракоці, Кантемир, Лещинський і Паткуль, політичними емігрантами. Подальші спроби відірвати Україну від Росії вони робили, будучи злиденними та загроженими вигнанцями. Цілковито залежачи від підтримки таких держав, як Швеція, Франція та Туреччина, вони знаходили в тій підтримці джерело надій і розчарувань водночас. З одного боку, допомога їхніх патронів заохочувала емігрантів продовжувати свої спроби, вірити в можливість успіху, з іншого— підпорядковувала інтересам тих патронів, які дуже часто суперечили їхнім власним.
Після смерті Карла XII найбільше заінтересованими в Орликових послугах були Туреччина та Франція. Туркам гетьман був корисний головно в контексті їхніх намагань зробити з України буфер проти російської експансії на південь. Оскільки ця експансія дуже непокоїла турків ї татар, вони надавали Орликові й українському питанню досить великого значення, але лише тоді, коли існувала реальна загроза з боку
155