вдачі. А в політичному плані послаблення напруженості в
Гетьманщині робило будь-яку спробу «підняти революцій)
в Україні» ще важчою. Крім того (й це відіграло вирішальну
роль у долі Орлика як політичного діяча), пом’якшення
російської влади над Гетьманщиною робило амністію дедалі
привабливішою для запорожців, які щораз більше розчарову
вались у зверхності кримського хана.
Незгоди між запорожцями та їхніми сусідами—татарами
посилилися наприкінці 20-х років. Як завжди, головними при
чинами цих незгод були соціально-економічні суперечності.
Протягом усього періоду їхнього перебування в ханстві
козакам важко було заробити собі на прожиття. Як уже
згадувалося, цар відплатив їм за «зраду» забороною будь-яких
торговельних зв’язків між Січчю й Гетьманщиною. Це був
важкий економічний удар, оскільки запорожці тим самим
позбавлялися ринку збуту для їхнього експорту (головно солі
та продуктів рибальства й мисливства). Крім того, зводилася
майже нанівець користь, яку вони мали з вигідного розміщен
ня своїх земель на торговому шляху між Гетьманщиною і
кримськими й турецькими торговельними центрами.
Доки існувала можливість війни з Петром І, і хан, і Порта
визнавали, що треба відшкодувати запорожцям їхні втрати.
В 1711—1713 рр. Порта забезпечувала Орлика харчами та
грішми для його людей. Зі свого боку, татари віддали в розпог
рядження Січі прибуток від кількох великих переправ на
Дніпрі та Б у з і12. Крім того, запорожцям було надано право
збирати сіль у кримських озерах, не платячи звичайних мит,
а договори з ханом і Портою передбачали, що вони можуть
торгувати в Криму й Туреччині на таких самих податкових
умовах, що й купці-мусульмани. Але вже за кілька років по
тому як було зроблено ці поступки, запорожці відчули нега
тивні наслідки свого союзу з татарами.
Після припинення бойових дій із росіянами хани почали
вимагати, щоб запорожці брали участь у походах проти їхніх
ворогів у далеких Кубані та Черкесії. На відміну від російсь
ких царів, хани не платили за таку службу, сподіваючися, що
їхні люди винагородять себе грабунком (якого в таких важг
ких походах було зазвичай не рясно). Щоразу видатки
запорожців перевищували прибутки. Крім того, їх звинуваче
но — це зробили, мабуть, татарські конкуренти в торгівлі
сіллю — в тому, що вони дозволяють замаскованим під запо
рожців своїм співвітчизникам із Гетьманщини користуватися
кримськими соляними розробками, до яких мали доступ.
Унаслідок таких звинувачень право на ті розробки в запо
рожців забрана
144