Ганновера, австрійським імператором Карлом VI і, що було для українських емігрантів найважливіше, Августом її як правителем Саксонії. Цілковито змінивши свої дипломатичні прихильності, саксонський володар долучився до союзу, що відкрито ставив собі за мету перешкодити загрозливо агресивним планам Петра І. Орликові та його колегам здавалося, що цей поворот подій напевне дозволить мазепинцям знову відігравати якусь політичну роль.
Протягом перших місяців 1719 р. українські емігранти готувалися покинути Швецію й вирушити на схід, де мало відбутися зіткнення між європейськими державами та « московською загрозою ». Герцик, Нахимовськ^ий і Мирович виїхали з місіями до запорожців і хана Саадет-Гірея 5, а Орлик відновив листування з Августом II та його міністрами.
Нагадавши полякам про свої минулі послуги Речі Посполитій( відмову прийняти від турків Правобережжя), Орлик
спробував переконати їх, що в майбутній сутичці з росіянами він і запорожці можуть стати в пригоді6. Зокрема, гетьман указував на ту роль, яку він міг би відіграти в мобілізації татар і турків на підтримку Речі Посполитої. Розвиваючи цю тему, він накреслив яскравий, хоча й не дуже реалістичний проект 7. Орлик стверджував, що завдяки своєму союзові з
мусульманами він має змогу зорганізувати великий мусульманський альянс від Константинополя до Казані. На доказ здійснимості такого проекту Орлик описує пригоду, свідком якої він став 1713 р. в Адріанополі. Того року до султана прибула делегація поволзьких татар. Скаржачись на релігійні утиски всіх мусульман у царевих володіннях, вона палко просила Порту допомогти в боротьбі проти гнобителів. Делегацію ласкаво прийнято, але повідомлено, що мусульманам Поволжя слід бути терплячими й чекати моменту, коли Порта знайде реальну нагоду їм допомогти. Цей епізод засвідчив, писав Орлик, що існує почуття мусульманської спільності, і його можна використати проти Москви, як захист Петром І православ’ я на Балканах використовується проти турків.
Окрім релігійних спонук, турки мали й комерційні причини йти на Росію війною8. Розглядаючи просування Петра І на Кавказ і в напрямку Персії, гетьман твердив, що цар прагне досягти Каспійського моря, до якого він будує великий канал. Це дало б росіянам водний шлях від Балтики до Каспію, що, в свою чергу, дозволило б їм контролювати великий торговий шлях між Сходом і Заходом. Таким чином, доходи, що колись текли до турецької чи сафавідської скарбниці, тепер опиняться в російських руках. Цар багатітиме, а султанові загрожує втрата великої частини його прибутків. Така загроза, на думку Орлика, напевне спонукатиме Порту до війни проти Росії.
по