СМІХ_STORIES
Як відомо, інтерни – то як окрема
гілка еволюції – ще і не лікар, але
своє вже в універі відсидів. Тому
їхні байки завжди наповненні
невловимим змістом, а сприйняття
ще не стало повністю дорослим і
"лікарським". Саме одну з таких
байок я підслухав на одному із
застіль інтернів-терапевтів, або як
прийнято говорити в народі –
майбутніх Сімейників. Далі пряма
мова.
наш шпійон бальзаківського віку
розколовся і вивалив все як є.
"Розумієте, в мене досить цікава
ситуація… Я сі багацько… Кхмм,
ну цей… Пукаю… І тільки тихо…
І без запаху…". Я очікував всяко
го, але до такого універ мене не
готував. Я ледь втримав сміх,
навіть посмішки не показав, бо
серйозний доХтор, тай пані і так
соромно. "Чесно, дуже довго в ме
не вже така ситуація. Ще по
чалося при чоловікові, він ще жи
вим був. Все ходив і носом воро
тив, бо "то не духи Луі Вітон,
щоб я їх постійно нюхав". Та й
одної зимньої ночі ми в хаті не
напалили, дідо вкрився з головою
під ковдру, а на ранок знайшла
його вже покійним. Експерти ска
зали, що стало мало повітря,
серце не витримало та й заг
лохло. А я йому все казала, що не
можна так робити, що свіже по
вітря – запорука здоров’я. Так йо
му і треба! Ой, то я щось відво
ліклася. Ви не подумайте, вздут
тя в мене немає, тай в туалет
гарно ходжу. Просто ось свис
тить між ногами, що аж не зруч
но ходити. Добре, що хоч не чути
нічого, бо в люди соромно вийти
було б". Начальство поморщило
носа, глянуло з подивом на мене, і
швиденько провело відомі проце
дури збору анамнезу, загального
огляду, вислуховування пліток і
цін продуктів на ринку. Опісля –
бігом вийшов з кабінету зі сло
вами "треба порадитись з коле
гами!" і пропав у невідомих кори
"Ну от серйозно, бувають зви
чайні випадки, бувають цікаві хво
рі і хвороби, а бувають ситуації,
де і за голову нормально не візь
мешся, бо ледь стримуєш сміх.
Йду я з моїм наставником на
приймальний покій. День не обі
цяв бути якийсь аж дуже насиче
ним, та й думки що то вже п’ят
ниця не дозволяли нормально
сконцентруватися на роботі, але
ця жіночка просто зробила мій
день. Підходить її черга, вона з
таким сором’язливим лицем захо
дить в кабінет, чемно присідає і
мовчить. Розпитування не дало
ніяких результатів – все в неї
добре, нічого не болить, спить
"хорошо", "тиски" не високі, внуки
чемні, город скопала, в церкву
сходила, пиріжків напекла, кицька
котенят народила… Все як у
людей. Мій "шеф" вже має досвід
в працюванні з такими персона
жами, Слава Розподілу, інтерна
туру в селі проходив. Декілька
підступних питань, пару жестів і
грозного погляду вистачило, щоб
14