Що?! Що сталось?
Нічого, – кажу, – поки що, але от
вона, здається, народжує.
Ой-шльоп-ууааааа...Дитина закри-
чала відразу. Далі пам’ять спра-
цьовує фрагментами: от я заш-
товхую мамку в машину, вона
лягає на носилки. Нахиляюсь,
піднімаю немовля - хлопчик,
маленький, весь у слизі і крові...
Загортаю в краї свого білого хала-
ту...Халат довгий, малюк невели-
кий, на вулиці холодно – вечоріло.
Кричу нецензурним словом на
Васька, дістаю родпакет, там сте-
рильна пеленка, каплі в очки, йод
для пуповини і ниточка для неї ж.
Вася розгортає пеленку на руках і
протягує мені. Я сиджу в салоні на
кріслі з дитиною на руках, він –
надворі до мене лицем, в бокових
дверях. Я протягую йому дитину і
кладу на пеленки. Малюк разом з
пеленками зісковзує в нього з рук і
знову падає на підлогу. "Вася, я
тебе вб’ю! " повторював я від цьо-
го моменту і аж доки ми не здали
дітей в пологовий будинок. Я потім
дізнавався: все в них добре, ви-
писались здорові.
Василь подивився на дівчинку і
видав фразу: "та нічого, молода,
сама дійде". Розвернувся і вийшов
з квартири. За ним слідом мет-
нувся кабанчиком водій. У водіїв
хоч і є ставка санітара, але носити
щось вони страшно не люблять. І
залишився я знову з народжу-
ючими дітьми. Ну що робити?
Гнатись за ними?
Типова 5-поверхівка, 2 поверх –
чотири сходових прольоти. Корот-
ка дистанція, але не для по-
роділлі. І не для мене. Бригада ра-
зом з безвусим чоловіком здиміла.
Йдемо вдвох вниз, дівчина охає
без перерви на вдих, приговорює:
"Ой, народжую, ой, народжую! "
"Ой, народжую, ой, народжую!"
А я що зроблю? Прийму пологи в
під’їзді, в темноті і бруді? Вмовляю
зробити ще крочок, потім ще, а
сам подумки проклинаю Василя і
молю Бога, щоб пронесло. Вий-
шли на вулицю, сині сутінки вже
накрили місто, загорілись медові
Іван Бойчук
Максим Гирич
31
ліхтарі...Але не в цьому дворі.
Метрах в трьох стоїть ВАЗ-"бу-
ханка" наш, а ці придурки там
сидять! Водій вискочив, відкрив
задні двері (задні!). Ми заходимо в
крутий віраж, поворот, останній
ривок – породілля вже заносить
ногу на поріжок салону, а їй це
десь на рівні поясу, я інтелігентно
підтримую під ручку і заштовхую
всередину.
ж її чоловік, щоб його та в лисячу
нору задом наперед! Так, думаю,
головне не лякатись. Ми, студенти
медуніверу, до 6 курсу чого тільки
не бачили. Малявку на ліжко,
муженька відправляю за підмогою
в машину, щоб кликав шофера і
Васька з родпаком і носилками.
Через кілька хвилин вони при-
ходять: