INSIDER
університету. Вважаю, що це
більш чоловіча справа. Має бути
впертість, наполегливість, а в
деяких моментах – ризик, адже
без ризику хірурга доброго не
буває.
НАЙСКЛАДНІШЕ У ЖИТ
ТІ хірурга – правильно прийняте
Пишучи цю статтю, я поставила
собі за мету показати студентам,
наскільки звивистим є шлях від
студентської лави до крісла голов
ного лікаря міської клінічної лікар
ні. В цьому мені погодився до
помогти Масляк Тарас Романо
вич.
Я НЕ ЗНАВ , чи стану ліка
рем. Чи добрим, чи поганим. Біль
ше мріяв працювати у сільському
господарстві. Я думаю, що все це
сталося випадково. Мама переко
нала батька, що я маю бути ліка
рем. Та й, чесно кажучи, радий
цьому, адже не вірю, що діти у 17
18 років мають мету і правильно
можуть вирішувати свою долю,
думаю, що 80% дітей йдуть
стопами своїх батьків.
ЧОЛОВІЧА
СПРАВА
–
хірургія. Почала мені подобатися
з моменту, коли я вступив до
14
рішення, а щоб правильно прийня
ти рішення, потрібно мати добрі
знання. Коли ти все життя вчиш
ся, опановуєш всі щаблі не тільки
медицини, а й всього що є пара
лельно біля неї, стає трошки
простіше. З усіх лікарських фахів
у хірурга стоїть життя людини
на долоні.
Я ЛЮБЛЮ
свою професію і
все життя її любив. Не думав ко
лись, що стану хірургом. Всту
пивши до ІФНМУ, не знав ким бу
ду. А чому став хірургом: коли я
був першокурсником, мій батько
якраз пішов на пенсію і не міг
задовольняти вже мої студент
ські потреби, а колись, щоб їх за
довольняти, треба було зібрати
ся і піти на роботу, поіншому
ніяк. І так склалося, що у мене бу
ла можливість попасти або в
терапевтичне відділення, або в
хірургічне, і я безмежно вдячний
одному з головних лікарів у цій ж
лікарні – Карасю Георгію Марко
вичу. Він був товаришем мого
батька. Дав мені вибір між лег
кою і важкою роботою, між кар
діологією та опіковою травмою.