Болонська система. Тести.
От випала мені можливість поділитися своїми думками з тобою, студенте ІФНМУ. Не бачу сенсу ховатися за « декораціями » публіцистичного стилю, тому надам перевагу вільному. Що ж, перейдемо безпосередньо до сьогоднішньої теми. Я б хотів поговорити про один із засобів стандартизації освіти, що пропонує нам Болонська система – тестовий контроль. Створений він для нібито об’ єктивного оцінювання рівня знань студентів. У теорії може і так, та що ж насправді?
Отже, одразу ж на першому курсі студенту дають зрозуміти, що, окрім базових підручників, йому також потрібно гортати сторінки тестових збірників. До модулів приходиться перечитувати від 200 до майже 2000 тестів, що, власне, займає значну долю підготовки. Та головне, що такий процес практично зводиться до напівмемеханічного запам’ ятовування ключових слів і відповідей. Щоправда, така ситуація не на всіх кафедрах, може бути або урізана кількість тестів, що дається на контроль, або ж кількість балів дорівнювати половині правильних відповідей. Але такі заходи не зменшують проблеми тестування, а лише діють за принципом:" Плати те саме, а отримуй менше ". Без 75 % правильних відповідей – на перездачу. І вже за три роки використання такої мнемотехніки ми отримуємо студента, який професійно розв’ язує тести і легко справляється з першим Кроком. Завдання виконано( радіють освітяни)! Та не все так добре. Очевидно, що « злі » екзаменатори діють так не через свою нелюбов до студентів( вони ж люблять нас), а просто відповідно до вимог Болонської системи. І, на щастя, серед викладацького складу нашого навчального закладу тестовий контроль не має такої цінності. Досить багато викладачів приділяють мінімальну увагу тестовим завданням, навіть нехтують ними, що вказує на їх небажання працювати в « тестовому » режимі, який явно не стимулює мозкову діяльність, хоч, як на мене, тільки на парах ми отримуємо незнайомі завдання,
FREESTYLE
31