— 45—
ти^ячів, а вже на початку XVII. віку їх було більш, нїж сорок тисяч. Запорожжє вабило до себе людий тим, що там можна було народові виявити свої давнї вічеві інстинкти: тут усї були вільні, рівноправні, тут не було иньших станів, крім козацького. Всі уряди, і духовні і сьвітські займали виборні люди і всї справи довершали ся волею віча— козацької ради, або сільської громади. Таким чином провадити ті національні принципи, яких не можна було виявити на Україні-, для народу стало можливо тільки на Запорожжі. Але се моральне задоволеннє коштувало дуже дорого. Запорожжє лежало далеко на південь. Коли сама Україна не була забезпечена від ворожих нападів, то що,-ж сказати про Запорожжє? Неминуча потреба, боронити ся від таких нападів, примушувала Запорожців раз-у-раз чатувати. До того-ж трудно було народові прохарчувати ся на сухих, безводних степах, де неможливо було, та і небезпечно, займати ся хліборобством. Треба було брати ся за промисли. Таким найзручнїйшим і найлекшим промислом являєть ся під той час війна з Турками та Татарами. Се промисл хоч і небезпечний, але-ж він давав спроможність прохарчуватись і добути засобів до життя.