- • XII—
витку соромними указами з 1863, та 1876. рр.; тодї белетристиці не можна було зявляти ся в українській одежі, а не то науцї. Але Антонович усе виступав у оборонї української мови. Коли в 1899. р. з приводу археольоґічного зїзду в Київі заборонено галицьким Українцям читати реферати українською мовою, а по зїздї проф. Флорінский накинув ся у пресї на сучасну українську літературну мову,— Антонович відповів йому гарною статею у „ Київській Старині41 і збив усї аргументи Флорінского про штучність українського літературного руху. Тільки його погляди, що, мовляв, тільки для Галичини треба розвивати наукову українську мову, а в Росиї Українці ' можуть вдоволити ся росийською,— ті його погляди вже у тім часї були анахронізмом. 1) Коли у Росиї повіяло вільнїйшим духом, коли заговорено про знесене соромного указу з 1876. р., комітет міністрів звернув ся до університетів на Вкраїні ', щоб і вони висловили свій погляд на обмежені права для українського письменного слова. Тодї
1) Такий трохи песимістичний погляд на будуч ність укр. слова в Росиї пробиваеть ся у кінцевім слові „ Викладів ", де автор порівнює становище нашого народу з Ірляндцями. Такий погляд міг зродити тільки тяжкий гнїт росийського уряду.( Гл, ст. 232).