- • XII —
витку соромними указами з 1863 , та 1876 . рр .; тодї белетристиці не можна було зявляти ся в українській одежі , а не то науцї . Але Антонович усе виступав у оборонї української мови . Коли в 1899 . р . з приводу археольоґічного зїзду в Київі заборонено галицьким Українцям читати реферати українською мовою , а по зїздї проф . Флорінский накинув ся у пресї на сучасну українську літературну мову , — Антонович відповів йому гарною статею у „ Київській Старині41 і збив усї аргументи Флорінского про штучність українського літературного руху . Тільки його погляди , що , мовляв , тільки для Галичини треба розвивати наукову українську мову , а в Росиї Українці ' можуть вдоволити ся росийською ,— ті його погляди вже у тім часї були анахронізмом . 1 ) Коли у Росиї повіяло вільнїйшим духом , коли заговорено про знесене соромного указу з 1876 . р ., комітет міністрів звернув ся до університетів на Вкраїні ', щоб і вони висловили свій погляд на обмежені права для українського письменного слова . Тодї
1 ) Такий трохи песимістичний погляд на будуч ність укр . слова в Росиї пробиваеть ся у кінцевім слові „ Викладів ", де автор порівнює становище нашого народу з Ірляндцями . Такий погляд міг зродити тільки тяжкий гнїт росийського уряду . ( Гл , ст . 232 ).