— 148—
маном був Петро Дорошенко( 1665— 1675). Він бачив, що уряди московський і польський, користуючись тим, що попередники його опирались на них, зменьшували автономічні права України. Розумів він і те, що при тогочасному становищу України їй не можна було обійти ся без чужоземної опори. Через те, порішивши не шукати запомоги у московського і польського уряду, він придумав третю комбінацию— оперти ся на турецький уряд. Се не було фантастичним проектом. Перед його очима стояли два румунські господарства, які під турецькою владою д о були ся повного порядку в своїх землях. Можна було сподіватись, що і Україна дібєть ся таких-обставин. Але тут виникла для нього велика трудність. Чим н и з ш е стоїть цивілїзация в народі ', тим більше панує над н и м с и л ą звички. Майже безустанно на протягу двохсот років козаки вели боротьби з мусульманським миром, а тут треба було шукати у нього запомоги, опиратись на нього. Люди більш патріотичні і розумні зрозуміли його і пішли за ним. Так київський митрополит Иосиф Нелюбович-Тукальс ьк и й цілком поділяв пляни Дорошенка і піддержував його. З маленькими силами здолав Дорошенко продержатись років із десять, але не мав спромоги довести діла до кінця, бо