Розділ 4. С е р ц е д в о р я н и н а
Достовірність повідомлень « Історії русів » викликала підозри ще з 1849 року, але перші сумніви в авторстві виникли тільки через п’ ятнадцять років. Публікуючи 1846 року « Історію русів » під іменем Георгія Кониського, Бодянський спирався на усталену традицію, адже саме архієпископ фігурував на титульних сторінках списків, датованих початком XIX століття. Однак титульні сторінки суперечили передмові, з якої випливало, що Кониський був щонайбільше редактором цього тексту. Бодянського одноосібне авторство Кониського цілком влаштовувало, адже він мусив пройти з рукописом через вузькі ворота царської цензури, а ім’ я могильовського архієпископа було одним з небагатьох його козирів. Першим відкрито засумнівався в ролі Кониського у створенні « Історії русів » Михайло Максимович, один з ранніх шанувальників цієї пам’ ятки, саме він ознайомив з нею Пушкіна. В листах 1865 року до Михайла Юзефовича, голови Київської археографічної комісії, який виступав за обмеження сфери вжитку української мови в Російській імперії, Максимович висловлював скепсис, що Кониський справді був автором « Історії русів ». Він вважав, що людина типу Кониського, добре обізнана з історією православної церкви і правових норм у Речі Посполитій, не допустила б стільки фактичних помилок і непорозумінь.
« Достопамятный муж,— писав Максимович про Кониського,— знаком был хорошо с старинными актами, относящимися к истории церкви в Западной России, и обладал большою начитанностью польских исторических писателей: о том свидетельствуют нам— его книга“ Prawa i wolności”, изданная 1767 года в Варшаве, и небольшое сочинение его об [ Берестейской ] унии, изданное в Чтениях » 90. Куди подівся історичний і фактичний багаж Кониського, людини у цій сфері відомої і авторитетної? Його ерудиція не могла не проявитися в історії, яку він нібито написав, попри всю її тенденційність і дух. « Історія русів » не виказує обізнаності ні з тогочасними документами, ні з роботами польських істориків, ні з найважливішими малоросійськими літописами: все взято зі вторинних джерел, якщо не з чуток, і обіграно відповідно до авторських уподобань, без огляду на достовірність історичних фактів. Максимович вважав, що все це містифікація: « Мне сдается, что история руссов
90 Максимович М. Исторические письма о козаках Приднепровских // Максимович М. Собрание сочинений.— К., 1876.— Т. 1: Отдел исторический.— С. 305.
95