Епілог
рієрусівській » конфігурації, але невдовзі переформулювали його по-своєму. Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко підкреслювали егалітарність козацтва. Дехто з цих інтелектуалів заперечував елітистські настанови « Історії русів » і вбачав у них поміщицький консерватизм. Наступне покоління українських активістів реабілітувало « Історію русів » як пам’ ятку української політичної думки, але знову модифікувало закладений у ній козацький міф. Михайло Драгоманов вважав « Історію русів » першим проявом української ліберальної ідеології і доводив, що козацтву були притаманні демократичні інституції і практики, що поєднувало Україну з Європою і відрізняло від самодержавної Росії.
Російська революція 1917 року надала старому історичному міфу нового значення. Козацтво тріумфально повернулося в українську політику 1918 року— Всеукраїнський з’ їзд хліборобів проголосив Павла Скоропадського гетьманом, а козацька символіка і традиції мали легітимізувати його владу. Елітистська версія козацького міфу, репрезентована « Історією русів », на короткий час перемогла егалітаристську. Однак соціалісти— лідери української революції— не збиралися здавати козацький міф класовим ворогам. Наприкінці 1918 року стався заколот, і гетьмана Скоропадського усунули від влади. Переворотом керував Симон Петлюра, колишній літератор та редактор. Тепер його називали верховним отаманом— цей титул апелював до козацької військової традиції. До цього міфу вдалися навіть більшовики: вони створили загони червоних козаків, але загравали з козацтвом недовго.
Радянська влада підозріливо ставилася до козаків та козацької історії, вона вбачала тут паралелі із заможним селянством, яке опиралося сталінській колективізації, а в українському випадку козаки ще й символізували місцевий націоналізм. Наприкінці 1930-х років влада реабілітувала Богдана Хмельницького: спершу його вважали представником ворожих правлячих класів, а потім він зайняв помітне місце в радянському пантеоні завдяки своїм антипольським заслугам та ролі у « возз’ єднанні » України з Росією. Однак решту козацької міфології радянський історичний наратив згодом відкинув. На початку 1970-х років, коли надто самостійного Петра Шелеста, керівника республіканської компартії, усунули з посади за націоналістичний ухил та ідеалізацію козацтва, дослідження козацької історії фактично опинилися під забороною. 1990 року козацький міф
400