Розділ 17. С у п е р н и к и
спільне авторство. Протягом століть воно набувало різних форм: « попереднє авторство »( хтось продукує частини тексту, а потім їх використовують інші), « виконавче авторство »( інша людина або кілька людей надають тексту остаточного вигляду), « ревізійне авторство »( тут треба віддати належне редакторам) і, нарешті, « декларативне авторство »( характерне для політиків і знаменитостей, за яких пишуть літературні раби) 444.
Могла « Історія русів » бути результатом спільного авторства? Може, автор « Історії русів » справді схожий на героїв « Східного експресу » Агати Крісті— там жертву по черзі убили всі дванадцять підозрюваних. Спільне авторство « Історії русів » припускали й раніше: цей твір приписували то новгород-сіверському патріотичному гуртку, то групі полтавських масонів довкола малоросійського генерал-губернатора Рєпніна. Ці гіпотези так і не знайшли підтвердження у джерелах.
Але « Історія русів » цілком вписується в концепцію попереднього і спільного авторства: такий підхід дозволяє врахувати внесок авторів раніших козацьких літописів, зокрема « Краткого описания Малороссии » з додатками Безбородька та « історії Худорби ». Розглядаючи історичні твори кінця XVIII— початку XIX століття, важливо пам’ ятати, що вельможні й знамениті автори тієї епохи не мусили самі провадити дослідження і писати цілий текст. Візьмімо для прикладу Олександра Безбородька, який підтримав публікацію « Краткой летописи Малой России » Рубана і написав туди розділ, або князя Миколу Рєпніна, який спонсорував « Историю Малой России » Бантиша-Каменського і написав один розділ для книжки. Слід визнати за можливе, що людина, яка створила « Історію русів », не конче написала весь текст сама, а могла скомпілювати цей твір, написати або надиктувати сюжети про історію Гетьманату після 1708 року, а потім сприяти поширенню рукопису, з яким не хотіла пов’ язувати своє ім’ я.
При такому підході Степан Михайлович Ширай, відставний генерал-майор і предводитель чернігівського дворянства, потрапляє у цілком новий контекст. Як уже йшлося вище, є всі підстави вважати його спонсором « Історії русів » і джерелом її колоритних істо
444 Love, Harold. Attributing Authorship. An Introduction.— Cambridge, 2002.— P. 32-50.
379