Розділ 17. Су п е р н и к и
церковним ієрархам і антикварам-любителям з проханням поділитися з Бантишем-Каменським своїми історичними скарбами. Роботу було завершено рекордно швидко: книжка вийшла 1822 року. У передмові до першого тому Бантиш-Каменський писав: « Труд сей предпринял я по поручению Г. Малороссийского Воєнного Губернатора, управляющего и гражданскою частию в Губерниях Черниговской и Полтавской, Князя Николая Григорьевича Репнина. Сему почтенному Начальнику моему обязан я многими источниками и непосредственным участием в первой книге. Описание Берестечского сражения есть произведение пера его » 432.
Губернатор ставився до справи настільки серйозно, що сам написав фрагмент про битву під Берестечком у 1651 році. Його вклад не такий масштабний, як доповнення Олександра Безбородька до « Краткого описания Малороссии » Рубана, але виконаний набагато професійніше. З відстані століть символізм цього акту очевидний: Рєпнін ішов услід за Безбородьком, брав на себе символічну роль лідера і пропонував нову історію України. У Полтаві Рєпнін покровительствував групі місцевих інтелектуалів, які переймалися д о бробутом Малоросії, досліджували історію та культуру краю. Крім Бантиша-Каменського до цього кола належали Іван Котляревський, автор « Енеїди », першого твору модерної української літератури, і Василь Капніст, знаменитий автор вільнодумної « Оды на истребление в России звания раба »( 1786). Рєпнін та його дружина Варвара заснували і підтримували багато освітніх і доброчинних установ у Полтаві. Рєпнін репрезентував у двох колишніх козацьких губерніях столичну владу і намагався інтегрувати їх в імперію, але водночас боронив економічні інтереси краю і підтримував культурні ініціативи, чим заслужив велику довіру місцевої української інтелігенції, якої попередникам Рєпніна явно бракувало.
Микола Рєпнін залишив посаду генерал-губернатора 1834 року на превеликий жаль дуже багатьох людей. Дворянство Прилуцького повіту— в тамтешньому Яготині розташовувався маєток Рєпніна— навіть хотіло поставити в будинку дворянського зібрання бюст губернатора. Смерть Рєпніна в 1845 року оплакували не тільки його клієнти-дворяни, а й прості люди. Донька Рєпніна Варвара писала
432 Бантыш-Каменский Д. История Малой России.— М., 1822.— Т. і.— С. V.
Зб5