Розділ 15. Пропущ ене ім’ я
тому обох відправили в Сибір, але згодом помилували і повернули додому. Місцеві так і не пробачили Янжулу зради, і ще 1734 року він клопотав про захист від звинувачень у доносі на Бороздну. Горська історія, видозмінена і прикрашена новими деталями, все ще жила на Стародубщині, хоч зловмисник з Янжула став Чекатуновим, ім’ я його жертви загубилося, а наклеп на імператрицю перетворився на історію про царського орла376.
Чи може існувати зв’ язок між Іваном Бороздною та іншими членами його родини, які жили у цих краях на початку XIX століття, і тим, що анонімний автор несподівано замовчує ім’ я головного персонажа горського епізоду? Слід зазначити, що автор « Історії русів » таки згадує родину Борозден. Вона фігурує у зв’ язку з призначенням Івана Владиславовича Бороздни на посаду генерального бунчужного у 1729 році. Але цей епізод нічим не компрометує Борозден і не загрожує викрити справжнє ім’ я автора— його взято прямо з « Краткой летописи Малой России », упорядкованої Олександром Безбородьком і опублікованої Василем Рубаном 1777 року. Горський епізод відрізнявся. Себе автор захищав чи Борозден,— так чи інакше за його мовчанням мали стояти якісь міркування стосовно цього козацького клану. Головою родини Борозден був на початку XIX століття Петро Іванович Бороздна. Якщо ми хочемо більше дізнатися про Борозден та їхній можливий стосунок до « Історії русів », слід уважніше придивитися до патріарха цієї родини377.
Петро Бороздна народився 1765 року і був правнуком жертви горського епізоду, стародубського сотника і наказного полковника Івана Лаврентійовича Бороздни. Сину полковника і діду Петра, Івану Івановичу Бороздні, вдалося не тільки зберегти й розширити володіння сім’ ї після заслання і смерті Івана Лаврентійовича, а й зробити блискучу військову кар’ єру. Він почав службу 1735 року в чині значкового товариша, брав участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 років і був одним зі стародубських старшин, які підписали інструкції законодавчій комісії Катерини II у 1767 році. Іван
376 Модзалевский В. Малороссийский родословник. В 4 т.— К., 1908-1914.— Т. і.— С. 66-67. Горбань, Микола. Слово і діло.— X., 1930; репр.: К., 1993.— С. 77-82.
377 Исторія Русовъ.— С. 234. Пор.: Краткая летопись Малыя Россіи с 1506 по 1776 годъ.— СПб., 1777.— С. 192. Про Таємну канцелярію див.: Исторія Русовъ.— С. 228, 238-239,243.
321