Розділ 14. Учитель історії
Бібікова, Алексєєва, Миклашевського і Безбородька— факт доконаний. Те саме стосується й військової ерудиції автора, яку засвідчує любов до батальних сцен і знайомство з південною Україною— театром воєнних дій російсько-турецьких воєн. Тодішні журнали й газети яскраво писали про війни і битви, а у світських салонах було повно відставних генералів і офіцерів, яким тільки дай розповісти про свої воєнні подвиги.
Чи можна тут поставити крапку? Мабуть, ні. В « Історії русів » є також твердження, які викликають серйозні сумніви в авторстві Радкевича. Одне з них трапляється у передмові, де автор відкидає чиюсь « учебную историйку »( найімовірніше Берлинського). Власне, автор вживає цей вислів двічі. Важко уявити, щоб учитель відкидав підручник, написаний колегою, хай навіть опонентом, у такому зневажливому тоні. Не схожий на заслуженого вчителя Радкевича і закид опоненту, що той нічого не бачив, крім стін своєї школи. Так само важко уявити вчителя історії, який щодня послуговується підручником свого колишнього професора, але уникнув його впливу. Однак текстуального зв’ язку між « Історією русів » і підручником з російської історії Федора де Мірієво, засновника і директора петербурзької учительської семінарії, в якій учився Радкевич, немає. Підручник де Мірієво знав кожен учитель історії: його широко використовували у школах імперії наприкінці XVIII— на початку XIX століття.
Крім цього, немає явних текстуальних паралелей між « Історією русів » і одиноким текстом Радкевича, який ми знаємо сьогодні. 1818 року на випускній церемонії у стародубському училищі Радкевич виголосив промову, текст якої відправили чернігівському начальству, і він зберігся у місцевих архівах. З цієї промови видно, що Радкевич і автор « Історії русів » поділяли багато рис просвітницької ідеології, зокрема підкреслювали користь освіти, спільне добро і закони суспільного розвитку. Але російська мова цього тексту надто рафінована для автора « Історії русів ». У ній немає жодних характерних прикмет, які дозволяють провести прямі паралелі з « Історією русів » 371.
371 де Мириево Ф. И. Краткая Российская история( різні видання); Velychenko, Stephen. National History as Cultural Process.— Edmonton, 1992.— P. 90-91. Текст промови Радкевича див.: ЧОДА, ф. 229, оп. і, спр. 13, арк. 666-668 зв.
3 * 3