Розділ 14. Учитель історії
твору нам трапляється цілком фіктивний генеральний осавул Родак, і виникає спокуса побачити в ньому міфічного засновника клану Радкевичів. Додати до його імені суфікси «-ев » та «-ич »— і легко виходить прізвище « Родкевич », тобто « син Родака ». Від « Радкевича » його вже відрізняє одна-єдина літера. « Родак » означає « родич » і походить від « роду »— прекрасний початок для респектабельного родинного дерева.
На сторінках « Історії русів » доля Родака тісно переплетена з життям полковника Кіндрата Худорбая, уявного родоначальника сім’ ї Худорб. Коли Богдан Хмельницький нібито відправив Худорбая на Сіверщину, Родак з двома іншими полковниками вирушив на Прип’ ять до кордону Великого князівства Литовського. Згодом Худорбай об’ єднався з Родаком, який зі своєю армією переслідував литовські загони Януша Радзивіла. Вони наздогнали і розбили литовців під містом Городнею. Потім, згідно з « Історією русів », « корпус Родаков с Худорбаем отправился к Новгороду Северскому для дальнейших поисков над поляками и жидами ». Родак виглядає важливішим персонажем, ніж Худорбай. Він не тільки вищий за нього рангом, а й ближчий до Хмельницького і відзначився у краях, дуже важливих для автора « Історії русів »,— відбив у поляків Новгород-Сіверський, Чернігів і Стародуб. « Родак, не имев от граждан ни помочи, ни сопротивления по малочисленности их,— писав автор про козацьку облогу Новгорода-Сіверського,— приступил к городу спокойно и, расположась станом при Ярославских потоках или ручьях, повел атаку на город из Зубровского рву, названного так по бывшему тут княжескому зверинцу и содержавшимся в нем зверям, зубрами называемым ». Читачі « Історії русів » Родака помітили. Разом з іншими учасниками облоги Новгорода-Сіверського він став героєм вірша Миколи Костомарова « Щира правда ». Родак фігурує там під іменем Радан362.
Отже, ми порівняли походження Радкевича і автора « Історії русів ». А що можна сказати про їхню освіту і життєвий досвід? Чи є якісь свідчення, що анонімний автор вчився у Київській академії і вчительській семінарії у Петербурзі, як Радкевич? Здається, є. Деякі фрагменти « Історії русів » виказують знайомство автора з Ки
362 Там само.— С. 68,74-77; Возняк М. Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика(« Исторія Русовъ » у літературі й науці).— Львів-К., 1939.— С. 27.
307