Час ти н а четверта. Незвичні підозрю вані
ля Флізом, у мглинському будинку Скорупи регулярно збиралося місцеве дворянство, а братів Скоруп у відповідь радо вітали в домах відоміших сусідів, зокрема Завадовських і Гудовичів.
Нам нічого не відомо про стосунок Скоруп або Галецьких до якихось літературних справ. Вони, поза сумнівом, могли бути « консультантами » історичного проекту, ділитися родинними історіями і думками з автором, але навряд чи робили щось більше. їхні предки здобулися лише на принагідну згадку в « Історії русів »( Скорупа) або не дуже позитивний опис( Галецькі). Шанси на те, що до написання твору був прямо причетний Іван Лашкевич, набагато вищі. Двоє з його предків / родичів фігурують у творі в дуже позитивному світлі. Мало того, його пов’ язують з « Історією русів » географія і родинна історія; він також займався літературною роботою. Чимало моментів життя і діяльності Лашкевича свідчать за те, що він міг бути автором або співавтором « Історії русів ».
Іван Лашкевич підходить за віком— він народився 1765 року і помер 1822-го, щойно по тому, як почався тріумфальний шлях « Історії русів » у бібліотеки місцевого дворянства. Він мав відповідне соціальне походження— народився у дворянській сім’ ї з глибоким козацьким корінням. Лашкевич жив у відповідній місцевості і мав причини не любити старовірів— своїх найближчих сусідів( його син Степан навіть написав розвідку про старовірські поселення на Україні). Крім цього, Іван Лашкевич мав потрібні родинні зв’ язки. Будучи онуком Григорія Галагана і зятем старої Полуботихи, Лашкевич мав і резони, і достатньо інформації, щоб у позитивному ключі і з багатьма деталями описувати подвиги і Галаганів, і Павла Полуботка. Нарешті, схоже, що він мав правильний « південний » акцент. Але найсильніший аргумент на користь авторства Івана Лашкевича— це те, що він був одним з дуже небагатьох людей свого покоління і походження, які здобули освіту в імперських столицях і засвоїли просвітницькі ідеї, близькі автору « Історії русів ». Лашкевич— один з кількох опублікованих стародубських авторів і тільки один зі свого покоління.
Проблема, однак, полягає в тому, що найсильніші аргументи на користь Лашкевича— освіту та інші опубліковані тексти— можна використати і проти нього. По-перше, у творах Лашкевича( а це, на жаль, тільки російський переклад англійського роману і листи) нічого не виказує зацікавлення історією України чи інших інтересів,
288