Вс т у п
ції, мінялися й кандидатури авторів « Історії русів » та інтерпретації її головних ідей.
Дві головні частини книжки( третю і четверту) побудовано довкола питань, що їх зазвичай ставлять детективи-криміналісти: коли, де і за яких обставин відбувся акт історіографічної підробки; які були його мотиви; сам чи за допомогою спільників діяв підозрюваний; і, нарешті, хто був цей загадковий зловмисник чи зловмисники. В частині третій(« Частини ребуса ») я відкладаю убік інформацію, залишену нам попередниками. Озброївшись зібраними даними, я повертаюся асі й п ієб, до самої « Історії русів », з’ ясовую час і місце її написання та мотиви авторів. У частині четвертій(« Незвичні підозрювані ») окреслено соціальне й інтелектуальне коло гіпотетичних авторів « Історії русів ». Час і місце історіографічного « злочину » встановлено, мотиви і методи містифікації викрито, отже можна повернутися до питання авторства і запропонувати новий, незвичний « склад » групи підозрюваних. Усі вони не лише були присутні у відповідний час у відповідному місці, а й мали належне походження, освіту, зв’ язки й інтелект, потрібні для цього « літературного злочину ». У частині п’ ятій(« Родинне коло ») представлено корпус додаткових доказів, які дають змогу відповісти на питання, порушені у вступі і перших розділах книжки. Кожен новий розділ підводить нас до відповіді на головне питання— хто стояв за створенням « Історії русів »? У висновках « Історію русів » розглянуто в широкому контексті історії, міфології і націєтворення на степовому кордоні Європи.