Ч а с т и н а ч е т в е р т а . Н е з в и ч н і п і д о з р ю в а н і
Хто такий полковий обозний Скорупа, згаданий в «Історії ру-
сів»? Павло Григорович Скорупа все життя добивався посади старо-
дубського полковника. Він почав службу писарем Польової канце
лярії в 1738 році, і невдовзі про нього дізналася старшина всього
Гетьманату, адже Скорупа багато роз’їжджав полками по адміні
стративних справах. 1741 року він конвертував свої високі зв’язки
в посаду обозного стародубського полку, але мусив чекати шість
років, поки цей уряд звільниться. Нарешті 1757 року він обійняв
цю посаду і відбув на ній п ’ятнадцять років. Командуючи полком
під час Семилітньої війни, Скорупа проявив себе сміливим і ви
нахідливим командиром, його підвищили до звання військового
полковника, але стародубським полковником, що давало цивільну
владу і відкривало серйозні фінансові можливості, він так і не став.
Скорупа вийшов у відставку 1772 року, останнім стародубським пол
ковником, при якому він служив, був член клану Миклашевських,
Михайло Андрійович Миклашевський-молодший335.
Наприкінці XVIII — на початку XIX століття на Стародубщині
жило багато нащадків і родичів Павла Скорупи. Найвидатніший із
них, напевно, Михайло Олександрович Скорупа — предводитель
дворянства Мглинського повіту у 1809-1815 роках. За словами Ха-
ненка, «служил он сперва чем -то при Дворе и принадлежал к тог
дашним передовым»336. У чом у саме полягали прогресивні погляди
Скорупи (і, екстраполюючи, погляди його друзів і родичів), можна
зрозуміти зі спогадів де ля Фліза. Французький лікар писав, що
Михайло Скорупа живе у «доволі гарному дерев’яному будинку» у
Мглині. Скорупу обрали маршалком мглинського дворянства. Титул
Скорупи і повага до його імені сперш у наштовхнули де ля Фліза на
думку, що він був маршалом, а не маршалком. Француза предста
вили «господареві дому, чоловікові років тридцяти п ’яти, високого
на зріст і шляхетної зовнішності, але вбраного у чорний фрак». Ско
рупа трохи говорив французькою і запросив доктора приїхати до
нього — якраз хворів його молодший брат. «Після того, як я оглянув
хворого, — писав де ля Фліз, — п. Скорупа повів мене у свій кабінет
335 Модзалевский В. Малороссийский родословник. — Т. 3. — С. 482-483; Т. 4. —
С .681-682.
336 Герасименко Г. О. Невидані листи О. І. Ханенка до О. М. Лазаревського // Укра
їнський історичний журнал. — 2009. — № 3. — С. 92-108, тут с. 103.
286