Час ти н а четверта. Незвичні підозрю вані
читати частину після 1708 року, текст веде на північ від Новгорода- Сіверського. Зокрема, у фокус потрапляє Стародубщина— значний центр козацького життя на Сіверщині. Певний час у вісімдесятихдев’ яностих роках XVIII століття Стародуб підпорядковувався Новгородові-Сіверському, коли той став столицею намісництва, але частіше в історії регіону було навпаки. В період Гетьманату Стародуб був полковим містом, у його юрисдикцію входила новгород-сіверська козацька сотня.
Стародуб у « Літописі Малоросії » Шерера описано позитивно: « Серед мешканців міста є люди вищого рангу, і між ними— полковник зі своєю старшиною, цивільні чиновники такого ж рівня, чимало шляхтичів... Мешканці Стародуба перевищують усіх своїм запалом до роботи, вони працюють так само і навіть більше, як селяни Великороси. Стародубські шляхтичі та селяни найбагатші з усіх. Стародубський полк і частина Чернігівського мають більше лісів, ніж потрібно їхнім мешканцям ». З погляду козаків Стародуб був набагато важливішим містом, ніж Новгород-Сіверський, але, читаючи « Історію русів » про XVIII століття, такого враження не виникає. Новгород-Сіверський затьмарює Стародуб у всіх відношеннях. Однак після 1708 року розклад змінюється: Новгород-Сіверський взагалі зникає зі сторінок наративу, а Стародуб і околиці в історіографічному сенсі відроджуються288.
Це відродження проявляється не тільки в кількості згадок про місто, а й у якості інформації про його історію. Автор уперше виказує близьке знайомство зі Стародубщиною, коли розповідає про те, як у 1710-х роках Олександр Меншиков здобув у володіння північну частину Гетьманату. Цей епізод перегукується з рубанівською « Краткой летописью Малой России », але Рубан не згадує про включення частини Погарської сотні до володінь Меншикова біля Почепа( північно-східна Стародубщина), що не забув завважити анонімний автор. Він також подає іншу інформацію, яка майже напевно походить з місцевих джерел: Меншиков провів межі своїх володінь « всемогущею астролябиею, которой дотоле во всей Руси не бывало и пред которою все было безмолвно, почитая
288 Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / Пер. з фр. В. Коптілов.— К.: Укр. письменник, 1994.— С. 48- 49.
248